Увага! На велосипеди потрібно поставити покришки з захистом від проколів, перед поїздкою заливаємо в камери клей, що заклеює камери автоматично. В Кападоків злі колючки)

Як утворилися скельні конуси в Каппадокії?
60-70 мільйонів років тому гори Ерджіяс, Хасан, Мелендіз і Гюллюдаг були діючими вулканами. Пік їхньої активності припав на період пізнього міоцену і викинутий ними попіл вкрив велику територію Каппадокії.
Попіл застиг і затвердів, утворивши потужний туфовий покрив. Вулканічний туф - це гірська осадова порода білого, жовтого або червоного кольору, яка утворилася переважно з вулканічного попелу.
Лава викинута з вулканів в свою чергу накрила туфові відкладення більш тонким базальтовим шаром. Через кілька мільйонів років активність вулканів знизилася і почався період дощового клімату. Остаточне формування химерного вигляду нинішньої Кападокії завершили річки, струмки і потоки, що перетинають плоскогір'я в усіх напрямках. Завдяки різко континентального клімату Каппадокії з раптовими і значними перепадами температури, в гірських породах утворювалися тріщини. Вода і лід сприяли руйнуванню скель, поряд із зливами і впливом річок.
Там, де туф був прикритий зверху базальтової кіркою, вода не змогла змити його і утворилися знамениті кам'яні стовпи або кам'яні гриби ... так звані каміни фей (по турецьки "peri bacaları").

У наші дні в Каппадокії процес ерозії та утворення нових скельних форм повільно і непомітно триває.

Історія Каппадокіїбере свій початок з глибини віків. Назва «Каппадокія» має спірне походження. Вважається, що таку назву місцевості дали хети. «Катпатука» означає «Країна красивих коней» або «Країна, де розводилися хороші коні». Ця ідея схода на правду. Коли хети прийшли сюди, місцеве населення вже вело осілий спосіб життя, займаючись крім іншого і розведенням коней. Коні, як і ще далекі їхні предки хіппаріони, водилися тут з незапам'ятних часів. Тому місцеве населення, звичайно ж, освоїло цю галузь тваринництва.

Однак мовознавчі дослідження наводять ще теорії. Наприклад, в 2000 рр.. до н.е. в цій місцевості була поширена віра в богиню Кхепат (Кута-Кхепат, тобто Священна Кхепат). Можливо, це і є та основа, яка пізніше в еллінському мовою трансформувалося в «Каппадокія». І означає воно «Країна / народ священного Хепата».

Якщо з походженням назви вчені ніяк не прийдуть до спільного знаменника, то з утворенням місцевого неповторного ландшафту все більш-менш ясно. Давним-давно, ще в 3-му геологічному періоді мільйони років тому Середнє Анатолійське плато було морем, що знаходиться на рівнині й оточене лісами, де мешкали мастадонти, хіппаріони (предки коней) і пр. живність того часу. В результаті геологічних катаклізмів і підняття гірських гряд Торосу на півдні, в цьому районі утворюється численні вулкани, в т.ч. нині живі вулкани Ерджіяс (3917 м), Хасан (3268 м) і Мелендіз (2935 м). Приблизно 10 млн. років тому ці вулкани були дуже активні. В результаті їх діяльності було викинуто неймовірну кількість попелу і вилито лави. Все це відкладалося в шари. В результаті ця місцевість піднялася на 200 м від початкового рівня. З роками попіл перетворився в туф, лава в базальт. Під дією вітру, дощів, перепадів температур відбувалася ерозія. Туф - дуже благодатний матеріал для цієї справи. У результаті на світ божий з'явилася ця нереальна сюрреалістична місцевість під назвою Каппадокія: всі ці чарівні труби фей (по-турецьки називається, peribacalar / перібаджалар, або по-англійськи фея труби) немислимі каньйони, долини, нереальні фігури.

Люди жили в цій місцевості ще з незапам'ятних часів. Займалися вони збиранням, полюванням, рибальством. Селилися вздовж основного водного джерела річки Кизилирмак, ведучи переважно кочовий спосіб життя. Поступово люди стали освоювати родючі місцеві грунти, що призвело до їх повної осілості, і виникненню населених місць. Завдяки проведеній з 1964 р. Археологічним інститутом Анкари роботі знайдені різні кам'яні предмети, що відносяться до палеоліту. А так само встановлені населені місця, що відносяться до неоліту. Найбільші з них - Аджигель, Татларин.

Більш-менш з історією стає зрозуміло з 2000 рр.. до н.е. , Коли купці створили торгові колонії Карум. Однією з цих колоній став Каніш, нині відомий як Кюльтепе, що знаходиться недалеко від міста Кайсері. Розквіт цієї місцевості почався з часів хетського царства. В даний час знайдені глиняні таблички з письменами. Хети почали будувати підземні міста, які вражають і сьогодні. Значимість цієї місцевості зменшується з часів згортання Ассурських колоній в Анатолії. Тут же переривається період писемності. На зміну Хетського царства приходить фрігійський період (750 рр.. до н.е.). Але між цими царювання пройшло близько 450 років - це абсолютно темний період Каппадокії. Далі тут господарювали мідяни, перси. За Олександра Македонського тут виникає Царство Каппадокія. Після смерті Македонського і до включення цих територій до складу Римської імперії Каппадокія є незалежною державою. Римлянам ці території були не особливо цікаві., Все зводилося до безпеки військових і торгових доріг, які проходили і тут. Новий розквіт Каппадокії повязаний з появою тут християнства, яке приніс сюди сам апостол Павло. Приблизно в 4 в. місто Кайсері (Кесарія) стає важливим релігійним центром. А в навколишніх долинах виникають численні монастирі. Вони складали цілі комплекси, часом і невеликі міста-поселення. Деякі дійшли і до наших днів. Це Музей Гереме, Зельва, Ачиксарай, долина Іхлара.

У 4 ст. тут жили три великі каппадокійці: Григорій Ніський, Василій Кесарійський та Григорій Богослов. Вони шановані як в Православній, так і Римо-Католицької церкви.

Церкви Каппадокії ще цікаві тим, що в деяких можна бачити незвичне нам оформлення. Цього періоду не було на Русі, адже християнство прийшло до нас пізніше. Він відноситься приблизно до 8-9 ст. - Період боротьби з іконописом, коли були заборонені зображення святих в образі людей.

Християнство в Каппадокії процвітало і при сельджуках, і при османах. Іслам і християнство тут співіснували століттями в повній любові та злагоді. Ворожнеча виникла лише в 20-і рр.. 20 століття з початком сумної сторінки в історії Туреччини, названої дуже нейтрально «обміном населенням», коли фактично місцеві греки були вигнані з Туреччини, а турки з Греції.

Потім знову роки забуття. Монастирі та церкви з їх унікальними фресками руйнуються або пристосовуються місцевими селянами під сховища, вівчарні або голубники. Туристичний бум вдарив по Каппадокії лише на початку 80-х рр.. і продовжується до цього дня. Тут починають будуватися готелі та інша туристична інфраструктура, деякі монастирі та церкви відновлюються. Сьогодні Національний парк Гереме (це майже 300 кв. км) знаходиться в списку Всесвітньої спадщини людства ЮНЕСКО.

Пашабаг (Paşabağ)(за правилами турецької мови, вимовляється «ПашабА»), або Долина ченців - одна з найкрасивіших долин Кападокії.
Навіть якщо ви вже гуляли по долинах навколо Гереме, бачили всякі види грибів - все одно вашому подиву не буде меж. Тут широко поширений ще один вид грибів - дво-і триголові. В одному такому «чудо-грибі» розташований відділок жандармерії.
Звичайно ж, і тут не обійшлося без церков. Найвідоміша - церква cв. Симеона, розташована в 3-головому грибі. Симеон прийшов сюди в 5 ст., жив відлюдником. Всередину церкви можна потрапити по вертикальному ходу з невеликими виїмками в стінах для підйому / спуску. Усередині є каплиця і келія. Св. Симеон провів тут, за різними джерелами, від 12 до 15 років.
Обов'язково підніміться на оглядовий майданчик на горі (праворуч, якщо стояти спиною до дороги).

Учхисар - перекладається як «три фортеці». Фортеця Учхисар - це 60-метрова скеля, що знаходиться на 1400 м над рівнем моря. Її видно з багатьох точок Каппадокії.
Невідомо, хто і коли вперше пристосував цю скелю під фортецю Але відомо, що в якості фортеці вона служила, ще в хітіті період, не кажучи вже про Римське і Візантійське панування. При сельджуках разом з фортецями Башхісар в Юргюпе і Ортахісаром відігравала важливу оборонну роль. Між фортецями існувала ціла система сигналів, за допомогою яких йшла передача інформації на відстані. Водопостачання здійснювалося з допомогою 3-кілометрового водогону. У 1398 р. під натиском військ Бейязита II фортеця капітулює. Після цього регіон захоплюють османи. До 1530 р. в Учхисарі проживає 2663 людини Усередині фортеця вся порізана численними тунелями та приміщеннями. Хоча на сьогодні велика частина для відвідування закрита, все одно можна осягнути грандіозність фортеці. З вершини гори-фортеці відкриваються неймовірні види на околиці. До того ж можна відразу спостерігати всіх «винуватців» каппадокійського ландшафту: вулкани Ерджіяс, Хасан і Меліндіз.


У групі конусів знаходиться типовий учхісарскій будинок. Це був дійсно справжній житловий будинок. Він був викуплений у місцевої сім'ї державою. Там влаштували типу музею, а колишніх господарів зробили доглядачами.
У провулках знаходиться фонтани сельджукського часу (два з 5 колись тут колишніх). Місцеве населення, коли це можливо, досі користується ними в якості водогону

Горемемає давню історію. Поселення Корам документально відомо з 6 ст. до н.е. Свій розквіт Матіа (нове ім'я) отримує з часів приходу в ці місця християнства. Матіа перекладається, як «Країна Богоматері». У 11-13 ст. тут був патріарший центр Мокісоса (Вираншехир, тепершнего Хелвадере). Після 7 ст. за часів арабських вторгнень християнське населення переміщається сюди. Цей період дав цьому району більш 400 церков, чимало з яких ми бачимо і сьогодні в численних долинах. Пізніше церкви декоруються фресками, що народжує таке поняття, як «Каппадокійський стиль». Протягом оттоманського періоду село продовжує розвиватися. В цей час вона називається Мачджан (Maçcan). Пізніше перейменовується в Авджілар (Аташехир, т.е мисливці). У 1975 р. перейменовують в Гереме.Основні визначні пам'ятки Гереме:
Mezarı Kilisesi
Від римських часів залишилася скеля, іменована Mezarı Рома, Рома або Kilisesi. З боку вулиці ми можемо бачити залишки колон, з обороту - голубників. Вхід наверх закритий. Біля підніжжя розкинулося кафе.
Якщо рухатися по вулиці, що веде до отамана готелю (тобто до входу в Долину голубів, що веде до Учхисар), праворуч по ходу буде місцевість, звана Долина Аташехир (Аташехир Vadisi). Там можна побачити Yusuf Koç Kilises.
Церква Юсуф Коч знаходиться в великій скелі. Вхід знаходиться на висоті, куди можна піднятися по залізних сходах. Щоб знову стати церквою, вона довгий час була голубятнею, як це часто бувало в цих місцях. Названа церква в честь колишнього власника голубиної хатки. Всередині церква має 2 гаспиди і 6 колон. Ця церква - єдина церква з фресками в долині Аташехір. Датуються вони 11 в.
Bezirhane
Безірхане знаходиться біля дороги Гереме-Учхисар. Церква являє собою досить велику і високу структуру. Це була частина монастиря. Усередині все підтримується колонами. Довгий час тут була олійниця. Усередині зараз темні від кіптяви стіни, фрески не збереглися.

Durmuş Kadir Kilisesi
Церква Дурмуш Кадір датована 6-7 в. Вона так ще називається Кушішдересі, по імені колишнього власника, який тримав тут виноробню.

Долина Кохання( Güvercınlık vadisi, Bağlıdere)Долина з високою концентрацією фалосоподібних стовпів

Долина голубівНазва долини повязана з тим, що тут у камяних стовпах багато нірок, в яких живуть голуби

По дорозі до Ургупу бачимо ще одну місцеву визначну пам'ятку, яка зображена на 20-ліровой банкноті - Чаталкайя (Çatalkaya, або по-іншому - Üç Güzeller). Тут знаходиться оглядовий майданчик , з якої відкривається вид не тільки на природну памятку «Три сестри», але і на прилеглі долини.
За свою довгу історію Ургуп міняв назви багато разів. В античності - Томіссос, при Візантії - Агіос Прокопіс, при сельджуках - Башхісар, при Оттоманської імперії - Бургут. Тут якийсь час жив апостол Павло. До періоду «обміну населенням» між Грецією і Туреччиною, 20 - х рр.. 20 ст. тут жило велике число греків. Сучасна назва «Ургуп» місто отримало вже за часів республіки, тобто в першій половині 20 ст. Назва походить від хетського «Ур-Куп» (багато фортець).

Стамбул (Константинополь, старослов'янське Царгород, тур. İstanbul, лат. Constantinopolis) — найбільше місто Туреччини і Європи, п'яте місто світу за населенням. Важливий морський порт, великий промисловий та культурний центр Туреччини (населення 16 млн чоловік (2007)). Розташований на березі Босфору, протоки, що розділяє Європу й Азію.
Найвідоміші споруди міста:
Софійський собор, також Ая-Софія — одна з найвеличніших пам'яток візантійської архітектури, що збереглись донині; символ «золотої доби» Візантійської імперії та один із символів сучасного Стамбулу. Собор розташований в історичному центрі міста в районі Султанахмет і нині діє як музей.
Блакитна мечеть, або Мечеть Султанахмет — перша за розміром і одна з найкрасивіших мечетей Стамбула. Мечеть нараховує шість мінаретів: чотири, як зазвичай, по боках, а два трохи менш високих — на зовнішніх кутах. Вона вважається одним з найвидатніших шедеврів ісламської та світової архітектури. Мечеть стоїть на березі Мармурового моря в історичному центрі Стамбула в районі Султанахмет навпроти мечеті Ая-Софія.