Дніпровсько-Бузький лиман — відкритий олігогалинний лиман в північній частині Чорного моря, на теренах Херсонської і Миколаївської областей України. Головний порт на лимані — Очаків.
Складається з витягнутого в субширотному напрямку Дніпровського лиману (довжина 55 км, завширшки до 17 км), а також вузького (завширшки від 5 до 11 км) та колінчастого Бузького лиману, витягнутого в субмеридіальному напрямку, довжиною 47 км. Середня глибина 6-7 м, найбільша — 12 м (т. н. Станиславська яма).
Дніпро-Бузьский лиман утворився під час трансгресії (трансгресія — наступ моря на суходол під час занурення земної кори) морських вод Чорного моря у нижній течії Дніпра та Південного Бугу. З Чорним морем лиман з'єднуєтся протокою 3.6 км завширшки (між Очаковським мисом та Кінбурнською косою). Південне узбережжя низьке, піщане; північне, здебільш, високі (до 20-35 м) уриви, складені з глинисто-піщаних порід, на окремих ділянках зустрічаються піщано-мушлеві коси. Дно біля кос піщане, на глибині вкрите суглинисто-піщаними мулами.
Біля 25-30 % річного стоку Дніпра та Південного Буга використовується на полив та промислове водопостачання, що обумовлює збільшення вмісту солі у воді лимана. Внаслідок цього погіршились умови життя та нересту окремих видів промислових риб, а також життя морських видів фіто- и зоопланктону.
Дніпровсько-Бузьский лиман має важливе транспортне та рибопромислове значення; його узбережжя — рекреаційний район.
Для збереження природи лиману використовують додаткові випуски води з Каховського водосховища, зміцнення й озеленення узбережжя. Частина акваторії Дніпровсько-Бузького лимана розташована у межах Чорноморського біосферного заповідника.

розвідний міст через річку Інгул в місті Миколаїв, призначений для пропуску суден з суднобудівельного заводу імені 61 комунара (дата відкриття — 1980 рік).

Варварівський міст - розвідний міст, який, з’єднує Варварівку і центральну частину міста Миколаєва. Міст пов’язує автомагістраль Одеса - Миколаїв - Херсон - Запоріжжя - Мелітополь.
Попередниками сучасного розвідного мосту через ріку Південний Буг були поромна переправа, побудована в 1827 р. в районі Малої Коренихи; наплавний міст, що представляв собою ялинові колоди з укладеними на них прогонами і настилом; міст, який називають Старим Варварівським. Його побудували після руйнування в роки Великої Вітчизняної війни попереднього переходу - в колишньому вигляді і з тієї ж осі, тільки з обмеженою вантажопідйомністю: замість 9 тонн - 5.
Будівництво нового Варварівського мосту було затверджено в 1957 році.
Унікальність моста полягала в тому, що вперше у світовій практиці мостобудування зі стендової технології виготовили попередньо-напружені - і в два рази довше звичайних - залізобетонні балки прогонових будов. Переваги такої технології полягали в економії металу, лісу, інших матеріалів. Довжина балок становила 65,4 м. За такою технологією пізніше збудували найбільший на той час у Європі міст через ріку Волгу у Саратові.

О́львія (Óλβια — щаслива) (Сабія, пізніше Борисфен, ще пізніше Ольвія чи Ольвіополіс) — найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, в дельті Гіпаніса (Буга) та Борисфена (Дніпра), заснована вихідцями з Мілету в 647—646 р. до н. е.
Її політичним та економічним центром було однойменне місто, залишки якого розташовані на правому березі Бузького лиману біля с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області.
У період свого розквіту у III ст. до н. е. площа міста становила близько 50 га.
За припущеннями, до греків тут існувало невелике скіфське поселення. Про це свідчать археологічні знахідки ліпленого посуду, бронзових дзеркал та прикрас у звіриному стилі, притаманних скіфам.
Ольвія (за греків) поділялася на гористу й долинну частини, була оточена міцними мурами й оборонними вежами, мала прямолінійне планування й була забудована критими черепицею кам'яними спорудами громадського, житлового, господарського та виробничого призначення (деякі з мозаїчними подвір'ями). Майдани й центральні вулиці, вимощені кам'яними плитами, були прикрашені статуями богів і героїв, різьбленими в камені портретами заслужених городян та мармуровими плитами з декретами управи міста-держави. В центрі гористої частини Ольвії була головна міська площа — агора, на ній — 7-кімнатний громадський будинок для культових обрядів і купецьких зібрань, стіни якого були вкриті розфарбованою штукатуркою, монументальний вівтар і штучні кам'яні водоймища як частина великої гідротехнічної споруди. Навколо агори містилися будинки державних установ, гімнасій (школа для юнацтва), театр та іподром. З півночі до агори примикав теменос (священне місце), де були храми, святилища, вівтарі, жертовники; житлові будинки споруджувалися з каменю і цегли-сирцю, найбагатші оздоблювалися колонами, фресками, мозаїками. В місті існувала розгалужена система водопроводу з труб. Навколо міста був некрополь — цвинтар. На півночі і півдні від Ольвії існували десятки городищ і неукріплених селищ грецьких переселенців та місцевого населення.
Практично місто було розташоване на двох терасах, поєднаних сходами. Нижня тераса межувала з лиманом і мала порт. Агора була на верхній терасі.

Кінбу́рнська коса́ — піщана коса, розташована в Очаківському районі Миколаївської області. Займає крайню західну частину Кінбурнського півострова між Дніпровсько-Бузьким лиманом і Ягорлицькою затокою Чорного моря. Довжина — близько 40 км, ширина — 8-10 км. На півдні України «Кінбурнською косою» частіше називають весь Кінбурнський півострів.
Коса є частиною Чорноморського біосферного заповідника. Завдяки своєму розташуванню — одного боку вона омивається морською водою, з іншого — прісними водами Дніпра, — Кінбурнська коса має свій неповторний мікроклімат.
Рослинність ковильний степ. Коса вкрита буйною трав'яною рослинністю, сосновим і дубовим лісом. В східній частині дещо заболочена. На косі росте понад 500 видів рослин, багато з яких є лікарськими — ромашка, чебрець, валеріана, звіробій, м'ята, безсмертник піщаний, золототисячник та ін. У сосновому лісі багато білих грибів.
Панорама берега затоки з Кінбурнської коси
Велика кількість солоних і прісних озер на косі — місця гніздування білої чаплі, журавля та інших видів птахів. На косі гніздяться численні мартини, крячки, кулики, качки, пастушкові та голенасті. Місце масової зимівлі лебедів, мартинів, куликів, пастушкових. Під час міграції багато гусей (особливо білолобих), куликів, горобцеподібних та інших птахів. Біля берегів коси багаті риболовецькі угіддя.