Кам`яний корабель




Нас зустрів туманний вокзал. Хвіст звичайнісінького синього поїзда губився в сірій мжичці. Там же губився стрункий ряд перонних ліхтарів. В голові поїзда чекав неприбулого безсовісного пасажира місцевий пес. Безпосередньо біля залізничної рельси під колесом намагався вижити запізнілий гусятинський помідор. Поки мій фотопарат збирав ці враження, хлопці тулили докупи запчастини велосипедів і накачували колеса.

З Києва о 18.18 на потязі № 627к(безпересадочний вагон) їдемо в Гусятин. Від вокзалу прямуємо центральним проспектом донизу. Виїхавши на велику площу, повертаємо праворуч. Одразу за рогом можна поснідати в затишному кафе зі смачною кухнею. Майже навпроти того кафе знаходиться Бернардинський монастир.


А потім ми поїхали. Куди? Як завжди – прямо-направо-наліво – стандартний виїзд з вокзалу в пошуках центральної вулиці. І приїхали. До величезної площі. На ній зловили відчуття «десь тут».У когось в нього вкладався гарячий чай, у когось смачний борщ, а в когось… і цего останнього відправили на пошук місця, де можна гарно поснідати, але якось по-дурному відправили – не забрали фотоапарат. І він побіг: праворуч і трошки вниз, а потім трошки ліворуч.. власне тепер, маючи інтернет, можу навіть назвати адресу – вул. Гагаріна, 3, але це не цікаво, бо цікаво те, що там знаходиться: костел і бернардинський мур 1610р. А поруч ше й височезна пожежна вишка, з якої відкривається панорама на Гусятин і околиці… але панораму ту я побачила лише на фотках, бо вишка така, шо лазити туди не дуже варто. Отут-то ми й витратили перші декілька годин. Ну цікаво було нам! Та ше й смачно в сусідньому генделику. Та ше й сонечко пригріло, розігнавши ранковий туман. А коли подивилися на годинник, зрозуміли шо варто би якось і далі рухатися. Так що про решту гусятинських пам`яток краще почитати, наприклад, отут, а ми поїхали далі: вниз до річки, а потім вгору і правіше, повз ферму, біля якої «пахло» свіженьким навозом, а потім по грунтовці в ліс…

Від Гусятинського монастиря їдемо вниз до річки, переїхавши через Збруч по кам`яному мосту виїздимо на грунтову дорогу, по якій піднімаємось вгору. На роздоріжжі берем праворуч. Доїхавши до лісу або об`їзджаємо його ліворуч, або заїхавши в ліс тримаємось південно західного напрямку.


Як в шкільних творах, на дворі стояла осінь, і в лісі теж… і уявіть собі лісову дорогу і на ній велосипедиста з мегаполіса! Не важко здогадатися, що ми напівнавмисне в тому лісі трохи поблукали, загалом тримаючи напрямок на південний захід. А потім виїхали в тихе-тихе село Боднарівка. Тут тримаємось основної дороги і виїжджаємо в Криків. Наші намагання розпитати в місцевих про те, як же перебратися на інший бік Збруча успіхом звичайно увінчалися, але напевно все ж місцеві радили якийсь інший місток, бо ну не можуть же вони ходити аж за саме село, для того, шоб перейти річку! Тому виїздимо на берег і їдемо ґрунтовкою вздовж Збруча за течією. Місток ми знайшли колоритний! І зробити крюк заради нього ой як варто було! Та ше й враховуючи, шо відразу за ним старий млин!
А за млином – вгору… і ой як нам було соромно, коли ми, на своїх крутих келісах і бергамотах ледь повзли вгору, а вздовж нас гасав туди-сюди місцевий хлопчисько на старій Україні (ше й не дістаючи до сідла!)! Власне той хлопчисько і показав нам дорогу в Сидорів. Вірніше в Сидорові. Бо саме село знайти не важко – їдьте собі прямо по дорозі і на нього виїдете, а в селі можна трошки розгубитися… принаймні, шукаючи магазин з водою . Власне магазин той на центральному сидорівському роздоріжжі, від нього лівіше костел, правіше – замок.
Отже, в`їхавши у село стрімко спускаємося вниз до центру (тільки обережно, бо асфальт все ж сільського рівня – з ямками), а з центру беремо лівіші і потрапляємо до костелу . Перед ним – футбольне поле, поруч – напевно стара усипальниця, а всередині… Всередині напівзруйновані залишки. Місцеві розказують що, ще років зо 30 тому цей костел був в досить пристойному стані, але… зруйнувався дах, облазить штукатурка, сипляться стіни – загалом, як то не прикро, звична картина… тільки от ще старезний орган на другому поверсі біля напівцілілого вікна, і якісь залишки оздоблення під самим дахом… І зрідка наїзжають туристи. Частіше польські, бо раніше село знаходилося на території Польші, і костел – це більше їхня памятка, інколи наші…
Від костелу трошки повертаємося назад, до першого ж повороту ліворуч, спускаємося вниз до невеличкої річки Сухостав і кладки через неї. А там вже й самі зрозумієте, бо безпосередньо перед носом – залишки замку! І хоч до вечора ще було купа часу, їхати далі ми не змогли, бо не заночувати під цими стінами… загалом, дивіться фотки, читайте кастелс , збирайтеся і їдьте, поки ще щось є!

До речі, піднявшись від замку трохи в ліс, натрапляємо на хорошу галявину для ночівлі, звідки відкривається чудовий краєвид на замок, костел, річку і село.


І хоч як нам не хотілося звідси їхати, але зранку почали збиратися… поки ще одна фото сесія, поки сніданок – ранковий туман вже розвіявся і начебто погода стала хорошою. Від замку повертаємося в центр села до магазину і їдемо далі прямо в напрямку Борщова. По хорошому асфальту без особливих підйомів-спусків накатуємо 9 км аж до села Пробіжна В ньому шукаємо поворот ліворуч на с.Жабинці. Пролітаємо старий цвинтар (який варто би і подивитися, але ми, як завжди, довго збиралися) і за поворотом ще один костел. А перед ним… перед ним, хай тут місцеві заривають свої почервонілі голови в пісок!, величезний смітник. Доля костелу теж традиційна: збудований поляками, потім за радянських часів якийсь склад, потім провалився дах… зараз розвалюються стіни…
Звідти повертаємося назад на дорогу на Борщів, їдемо вперед, переїжджаємо р.Нічлава і на першій розвилці звертаємо ліворуч. Їдемо під дощиком до Кодилян аж до виїзду на трасу. Там в парку ліворуч те, що ми шукали: ще один польський «палац». Але чи то враження від нього нам зіпсувала його сучасну суть технікума, чи то він таким і був, але найцікавішим там виявився трактор!!!
З Кодилян рушаємо в пошуку дачі Галілея… що вона за дача і якого Галілея? Власне величезний гарний ліс, що розтягнувся вздовж мальовничої річки Серет . Десь в ньому притулилася відома печера Млинки… але у нас велопохід, та й ввечері на поїзд, тому шукати свою кротячу частину в Млинках не будемо, а прямуємо відразу до Чорткова.

Від Кодилянського палацу їдемо по трасі в сторону Чорткова, через два кілометри звертаєм ліворуч в сторону села Залісся. Переїжджаєм залізницю, в Заліссі повертаємо праворуч. Якщо це не останній день подорожі, можна або домовитися про екскурсію в печеру Млинки, або їхати далі на гору досліджувати ліси Дачі Галілея. Якщо ввечері потрібно встигнути ще на потяг, у Заліссі повертаєм праворуч і їдемо грунтовою дорогою вздовж схилу гори до с.Угринь, виїздимо до р.Серет і вздовж неї їдем до самого Чорткова.


Маленьке, але дуже колоритне містечко з не менш колоритною назвою, в яке хочеться приїхати ще. Хоча б тому, що дерев`яні церкви і замок ми так і не розгледі, бо восени темніє рано. Але торгові ряді зі старою ратушею дуже самобутні і більш ні на що не схожі. А дивлячись на костел, думаєш чи ти в Чернівцях, Будапешті чи Львові? Більше про Чортків тут. А нам о 20.30 на поїзд №628, який о 8.12 привезе нас назад до Києва, в робочі будні.

Фотографії тут


Гусятин – Сидорів – Жабинці – Кодиляни - Дача Галілея(Угринь-Росохач-Озеряни) –Чортків

День 0. Відправлення з Києва о 18.18 на потязі № 627к(безпересадочний вагон)

День 1. Прибуття у Гусятин о 8.04 . Оглядова велопрогулянка по Гусятину. Переїзд у Сидорів через Шидлівці. Тут збереглися один з наймальовничіших подільських замків та костел 1730 р. Якщо їхати до фортеці з боку костьолу, то вона здається величезним кам‘яним кораблем.
Огляд костелу і замку. Ночівля в лісі на замковій горі в наметах.

Гусятин – Сидорів – 10 км
За день = 10 км

День 2. Переїзд у Жабинці, невелике і древнє село на Нічлаві. Поруч з селом зберігся довоєнний костьол.
Переїзд у Кодиляни, де палац свого часу був побудований поміщиками Городиськими 1840р. з залишків замку 17 століття. Далі їдемо у таку звану "Дачу Галілея", лісовий масив, що простягається від р. Серет до с. Озеряни.
Чортків. Місцевий замок п‘ятикутний в плані, своєрідний подільський Пентагон, з 4 оборонними вежами. Товщина стін сягала метра, а висота - до 12 метрів. Огляд міста.
О 20.39 в Чорткові сідаєм на потяг №628.(або по непарних потяг №350 о 19.20 і о 7.06 в Києві)
Сидорів – Жабинці - 10 км
Жабинці – Кодиляни – 7 км
Кодиляни – Дача Галілея – 10 км
Дача Галілея – Чортків – 5 км
За день =32 км

День 3. Приїзд у Київ о 8.08.


Загальний шлях = 60 км