Найбільша на континенті пустеля




Олешківські піски – пустеля в степах України, виникли у ХІХ столітті. Причиною стало випасання великої кількості овець. Тварини знищили трав’яний покрив, що вберігав землю від ерозії, внаслідок чого вивільнились піски, під дією вітру вони охопили площу від Каховки до Кінбурзької коси. Щоб запобігти перетворенню всього Причорномор’я на пустелю, піски на початку ХІХ століття почали закріплювати лісом, насадження сосни і акації, близькі за площею до сучасних тут були зроблені у 1920-х роках. Ці ліси вважаються найбільшими за площею в світі штучними насадженнями. Частину пісків залишили не залісненими. Шматок пустелі залишили як військовий полігон для навчань з бомбометання. Певна кількість бомб і снарядів так і не розірвались, залишившись в пісках. Всі намагання очистити Олешшя від вибухонебезпечних предметів поки не увінчались успіхом. Пісок то відкриває нові «подарунки» то засипає їх назад. Раніше доступ сюди був закритий. Тепер полігон ніби як закрили, хоч і досі тут знешкоджують боєприпаси. Це територія, що обмежуються селами Козачі Лагері, Нова Маячка, Великі Копані, Раденськ. По контуру пустеля обсаджена лісом, що не дає їй розширюватись, в середині – піски. Але клімат в Україні є досить вологим, плюс північна сторона Олешківських пісків практично обмежена Дніпровськими плавнями, плюс після створення Каховського моря в регіоні піднявся рівень грунтових вод. Це сприяє заростанню пустелі. Зараз фактично це є напівпустеля. Більше інформації тут
Періодично туди ходять, адже як інтригуючи звучить: пустеля в Україні. І то не просто пустеля, а найбільша в Європі. Мешканці навколишніх сіл випасають худобу на межі лісу і пустелі, збирають гриби, але в глиб пісків переважно не ходять.

Отож і нам закортіло подивитись, що ж там є насправді. Щоб урізноманітнити подорож і не прив’язуватись до місцевого громадського транспорту поїздку спланували як велосипедну. Їздили туди 20-21 жовтня 2007 року. Восени там вже немає літньої спеки, що сприяє пересуванню.
З Києва до Херсону їхали потягом №28(з Києва о 20.20, в Херсоні в 5.30 ).
Щоб потрапити на протилежний берег Дніпра, потрібно від вокзалу їхати по центральному проспекту Ушакова до перетину з вул. Перекопською. По ній весь час прямо, доки не виїдете на міст. Переїхавши Дніпро і плавні опиняємось в Цюрупинську.
Місто раніше мало назву Олешки, поселення тут датується ІХ століттям, через Олешя пролягав шлях «із варяг у греки». В 1711р., після знищення царськими військами Старої Січі, частина запорожців в урочищі Олешок заснувала Олешківську Січ, що проіснувала до 1733р.
На трасі стоїть вказівник на місце, де була Січ. Проїхавши 200 метрів грунтовою дорогою опиняємось біля монументу, що встановлено на місці колишньої козацької січі. Він знаходиться на березі р.Конка. Особливо чого дивитись тут немає, тому їдемо далі.
Біля вказівника: ст.Цюрупинськ, с.Кринки повертаємо ліворуч. Тут вже практично немає автомобільного руху, над дорогою баштани
Невдовзі опиняємось в Козачих Лагерях. Тут в центрі є великий магазин і кафе «Козачок», де можна поснідати.
Виїхавши кілометр-півтора за село потрібно повернути праворуч в ліс. Там іде хороша грунтова дорога по акацієвому лісу. Через 4км виїздимо на трасу Херсон-Маріуполь. Цікава деталь – на генштабівській кілометрові ця дорога позначена як ще не збудована і нанесена схематично. Тепер вона вже реальна.
Отож, переїхавши асфальт, обходимо шлагбаум і їдемо ґрунтовою дорогою далі. Орієнтуватись тут важно через велику кількість наїжджених колій, тому радимо по компасу обирати дорогу, що йде на південь.
Виїхавши з лісу ми опиняємось в степу. Тут звертаємо з дороги і рухаємось чітко в південному напрямку. Серед трав’янистої рівнини періодично з’являються пересохлі болітця, зарослі очеретом. За кілометр-два степ поступається місцем кучугурам. Коли потрапляєш сюди з’являються дивні відчуття. Попереду до самого горизонту видніються лише кучугури і острівці-оазиси зарослі маленькими березами і високою травою.
Пісок достатньо твердий, щоб по ньому можна було їхати на велосипеді. Отож подальше пересування відбувалось за таким принципом: за сонцем визначали, де південь, обирали в тій стороні якийсь орієнтир на місцевості(домінуючий над іншими бархан) і йшли на нього навпростець. Переважно на кучугуру ровер штовхаєш, донизу мчиш уже в сідлі, виїжджаючи за інерцією на половину висоти наступного горба. І так до заходу сонця
Для ночівлі необхідно мати з собою воду, адже, наприклад, в той час як ми там були(кінець жовтня) всі болітця, калюжі й озерця були пересохлими. А от дров тут вистачає: в березових оазисах багато сухостою.
Перед тим як їхати туди, ми чули розповіді про те, що там багато вовків. За 2 дні ми не зустріли жодного, лише було багато свіжих слідів у пів-людської долоні. Зрештою, вовків боятися…в ліс не ходити.
Наступного ранку їдем по кучугурам далі. Кілометрів за п’ять пейзажі починають змінюватись: стає більше лісу в долинах між кучугурами, самі піски частіше зарослі травою.
Паралельно починають з’являтись сліди військових: осколки від снарядів зі свіжими і давніми воронками. Деякі з них в діаметрі мають метрів по п’ять.. В цій частині Олешківських пісків починають траплятись дороги(власне просто наїжджені колії). Більшість із них іде з заходу на схід, тому нам вони не підходять, перетинаємо їх під прямим кутом. За три кілометри поступово сліди від вибухів зникають, ландшафт також починає змінюватись: горби стають меншими, відкритого піску небагато. Тому на деяких кучугурах стоять високі віхи – очевидно для спрощення орієнтування.
Південна частина кучугун найбільше відповідає класичним уявленням про пустелю. Мінімум дерев, великі площі відкритих пісків, трава там де і є – дуже рідко росте, через що пісок переносить вітром. Там де недавно утворився надув – пісок грузне і по ньому важно їхати.
Ще однією особливістю південної частини(на мапі це видно) є висота кучугур і крутизна їх схилів. На генштабівській кілометрівці одна з них і підписана як «ур.Гора Крутая». Тому для тих, хто хоче відчути і побачити пустелю, не заходячи далеко вглиб мабуть найкраще робити то зі сторони Великих Копанів чи Абрикосівки.
Вже недалеко до краю пустелі видно старі (зроблені з часто неотесаного дерева, нічим не оброблені) стовпи явно старої і вже не діючої лінії електропередач що заглиблюється в пустелю. Ми не всигли дослідити куди вони ідуть, але на мапі в тому районі є позначення “сар.”, так що якщо хтось там буде і довідається що там – пишіть, будем дуже вдячні. Ще ходять чутки що десь посеред пустелі є закинутий хутір, правда ми нічого подібного не зустрічали. Також ми чули про те, що зараз в лісах навколо кучгур, та й в самій пустелі багато вовків. За два дні ми не зустріли жодного, але сліди розміром в пів долоні бачили.
З півдня дуже контрасно виглядає межа піску і лісу, кучугури буквально насуваються на перші ряди сосен. Отже, ми виходимо з пісків в ліс. Тут потрібно знайти одну з просік, що веде до села. По просіці іде дорога в Великі Копані(чи куди ви там вийшли, точно орієнтуватись там проблематично).
З Копанів до Херсонського залізничного вокзалу – 60 км хорошого асфальту. Проте влітку там може бути великий автомобільний трафік, тому на подолання цієї відстані потрібно планувати не менше 3 – 3,5 годин.
В Херсоні нам вдалось знайти лише два місця, де можна повечеряти: Челінтано на пр.Ушакова і Кулінарію(їдете по тому ж проспекту до магазину, де продають розливне вино ТАВРІЯ, одразу за ним – магазин-їдальня). Ці два заклади знаходяться на відстані 100 метрів одне від одного. В Челінтані готують досить пристойний борщ і ціни на все решту більше херсонські ніж київські:)
Якщо в дорогу плануєте купити місцевого вина – пам’ятайте, що ТАВРІЯ зачиняється о 19.00
Гарних подорожей і нових відкриттів!


Дистанція Відстань(км) Умови
День 0.
Виїзд з Києва потягом №28 о 20.30
День 1.
Прибуття у Херсон в 5.30.
Херсон – Козачі Лагері поворот в ліc 53,70
спочатку досить жвава автотраса,
потім спокійна асфальтована дорога без авто.

Козачі Лагері - траса Херсон Мелітополь 4,00 хороша лісова дорога
траса - ліс-виїзд в пустелю 13,00 купа доріг, важко орієнтуватись
рух по пустелі в напрямку Північ 4,40 спершу степ, потім піски, бархани, коротше пустеля, дороги немає, на бархан велосипед викочуєм - з бархана спускаємось вже на ровері
робвиваєм намет, стаєм на ніч
День 2.
прокидаємось, снідаємо, в 9,30 їдемо далі
їдемо далі до південних околиць кучугур 13,39 піску багато, половину шляху йдемо пішки, половину можна їхати
лісом у Великі Копані 3,22 хороша лісова дорога по просіці
Великі Копані - Херсон - вокзал 62,00 асфальт, траса
День 3.
прибуття у Київ потягом №102 о 9.20


P.S.: Не забудьте про фотозвіт .