Мандрівникам не сидиться вдома навіть у свята, точніше, особливо у свята.

Виключенням не став навіть Великдень. Вихідних було всього три дні, з 7 по 9 квітня, і маршрут веломандрівки пролягав мальовничими куточками Криму дорогою з Бахчисарая до Севастополя. Приїхали в Бахчисарай зранку і відразу рушили на оглядини Ханського палацу, потім довелось крутити педалі вгору у напрямку Успенського печерного монастиря ... Стосовно крутіння педаль я перебільшила, бо на першому ж підйомі довелось злазити з велосипеда й тягтися з ним вгору, ну все таки перша поїздка після зими. Але то пусте.
Успенський монастир - місце просто надзвичайне за своєю енергетикою і красою. Тут можна і набратися сил з цілющого джерела, і помолитися в печерній залі, і просто помилуватися весняним пейзажем кому, що до душі.
Далі знов вгору, до Чуфут-Кале, потім вниз до давнього караїмського цвинтаря . Кладовищем поневолі мусили замилуватись, бо згубили стежку по якій їхали і довелось блукати з велосипедами між кам’яними могилами і склепами. Трошки поблукавши повернулись назад та вирішили об’їхати його дорогою.
Наступний орієнтир - печерний монастир Качи-Кальйон. Перед самим монастирем натрапили на відлюдників Анастасієвого скіту. Далі наш шлях мав пролягати до селища Високе. Карта вказувала нескладний шлях ґрунтовою дорогою, але несподівано для себе ми зіткнулись з перепоною на шляху, у вигляді бетонного тину і охороною зі зброєю. Як виявилось дорога вела крізь військову частину, проїзд якою, звичайно, заборонений. Можна було повернутись назад, але їхати по дорозі з інтенсивним рухом і відсутністю краєвидів не хотілось. Тому вирішили об’їхати частину. Тут довелось знов трошки поблукати… На щось подібне до дороги нас вивели вогні в сутінках.
Спочатку ми сприйняли їх як селище. Але по мірі наближення до мерехкотливих вогників стало зрозуміло, що ми помилились. Вогнями виявились десятки свічок, які були розставлені в руїнах церкви . Воістину нічого не трапляється просто так. Шлях вивів нас до старої грецької церкви, яку дбайливо прикрасили до свята служителі скіту. Ми хоч і взяли з собою паску і крашанки, але геть не сподівались, що зможемо їх десь освятити. Один із монахів вказав нам місце, де могло б вміститись чотири намети і шлях до колодязя з водою. Святковим ранком ми могли вдосталь намилуватись місцем в якому опинились. Все чудово навкруги, але якось тужливо виглядала стара церква серед весняних розкошів. І не дивно, вона - це єдине, що лишилось від зруйнованого вщент німцями в роки війни грецького села Лаки. Щороку 23 березня приїздять сюди греки з усіх куточків колишнього Радянського Союзу, щоб вшанувати пам'ять загиблих.
Розговівшись освяченими крашанками і паскою, рушили повз селище Високе до Куйбишево. За Новоульянівкою зупинились пообідати на березі невеличкого озера. Шкода, що запас часу не дозволяв нам зупинитись на довше. Місце надзвичайно красиве.
Потім Адим Чокракською долиною оминули Мангуп і виїхали до траси, що веде до Севастополя. Таке задоволення було їхати по долині рівненькою грунтівкою…Можна було заплющити очі, розкинути руки і насолоджуватись теплим вітерцем, що грається у твоєму волоссі. Я б каталась там цілісінький день, але потрібно поспішати в Балаклаву. До Балаклави потрапили коли вечоріло, на ночівлю зупинились на лівому березі Балаклавської бухти.
Ранок над БалаклавоюОстанній привал
А ранком була сумна дорога в Сімферополь на електричці і повернення в Київ. В місто завжди так сумно повертатись….

Фото тут .