Якось вночі запланував виїзд. Бо вже стріху рвало від того, що нічого не відбувається. Мої друзі їхали туди машинами, а я оскільки машини не маю, а маю ліпшого друга (лісапєда), вирішив їхати на ньому....

Якось вночі запланував виїзд. Бо вже стріху рвало від того, що нічого не відбувається. Мої друзі їхали туди машинами, а я оскільки машини не маю, а маю ліпшого друга (лісапєда), вирішив їхати на ньому. Десь об 10 вечора, сидячи за пивом я почав обдзвонювати тих, хто міг зголоситися на цей маленький тріп. До 11-ти у мене вже була команда з 5-ти чоловік. Наранок я пішов перебирати свою каретку, а потім поїхав на вокзал за 5-ма квитками. Стою в кассах, передзвонюю усім - усі відмовляються. Зрештою тіко одна Женько - дівчина, з якою ми гарцювали по Карпатам років зо три назад, погоджується. Каже, що велика, каремату та спальніка у неї немає, проте обіцяє взяти. ))
Ввечері зустрічаємося на вокзалі, підкачуємо до нашого вагону і починаємо швидко пакувати лісапєди у сміттєві пакети (250 літрів). Два пакети укутують велик повністю. Найстрашніше нам здається - це висадка-посадка у Кам'янці, бо час стоянки 2 хв. Після Сміли виносимо байки у тамбур і на нашій станціїї за пів хвилини вивантажуємо їх з потягу. Вночі з фонариком зкручуємо їх і їдемо у приміщення вокзалу, бо фар немає, щоб їхати о 2-гій ночі.
На вокзалі тусуються два бомжі. По черзі підходять і знайомляться з нами. Один - Валєра у білому!!! світрі добряк, а другий Юрка - зовсім неадекватний тип, очевидно психічно хворий. Вони баражирують по вокзалу періодично сварячися. В результаті вони починають битися. У мене виникає думка, що якщо ти бачиш бійку двух бомжів - ти на самому Дні. В результаті приїздить міліція, яка встановлює скандал дільничій, бо вокзал типу до їх райвідділку не належить. Нарешті світає, і ми вирушаємо на Медведівку, де нас типу будуть чекати наші автомобілізовані друзі. Перша ж гірка дає нам зрозуміти, що кататися доведеться не по рівнині. Охлявши від зимового нічогонеробління я з трудом викачую на перший підйом. Женько на своєму "келлісі" і без багажу йде швидче за мене і їй доводиться мене періодично чекати. Дороги розбиты, як пысля выйни. На маєму лісапєді немає підвіски, тому доводиться сутужно.




Проїздимо село Грушівка з також єдрьоними підйомами і в'їзджаємо у ліс Холодного Яру. Майже відразу стаємо на зупинку. Краєвиди тут як у кольорових вкладках шкільних читанок, чи картінках Васніцова. За півтори години долаємо всього 14 км. Не спати другу добу шкідливо, тому збираємося поспати. Але поки ми розпалюємо макрі дрова, і кип'ятим для Женьки чай, проходить ще півтори години.




Зрештою ми розуміємо, що можемо не встигнути у Медведівку-прівєдівку на 10 годин, як домовлялися. Тому двигаємо далі. З ходу потрапляємо на крутий підйом і я починаю думати, що мій запланований маршрут ніколи з такими підйомами не справдиться. Нарешті вкатуємо по жоссткому з'їзді, що починається біля монастирі, прямо в село Мельники. Село довжезне, а ми спізняємося. Будинки інколи зовсім зникають, а потім з'являються. На наші запитання, це вже Медведівка, нам відповідають - ні Мельники. Нарешті добираємося до заповітної Медведівки. Завалюємося на роздоріжжі і я телефоную друзям. Ті кажуть, що помилилися і їдуть у Мельники, бо там типу мітинг присвячений смерті отамана Чучупаки. Я навідріз відмовляюся їхати назад у любимі мною Мельники. Зрештою домовляємося, що зустічаємося вночі в Холодному Яру. А ми вирушаємо до Суботіва, бо зрештою треба бути у суботу в Суботові. Дорога туда проти вітру. Ми щось геть слабуємою і робимо відпочинки що 10 км. В селі Новосілки (здається) спочатку натрапляємо на жорна від млинів, а потім на село з чудовою назвою.




В Суботів докатуємося знеможені. Валить сонце, ми хочемо страшенно спати і їсти. Могила Богдана заповнює дирку у моєму туристичному реноме. Тепер я бачив усі споруди, що намальовані на гривнях. Сидимо трохи біля церкви, а потім ідемо у корчму. Там замовляємо їжі більше ніж можемо з'їсти. Нам накривають такий банкетний стіл, що стає трошки страшно за наш гаманець. Зрештою виївши то все, а сало забравши з собою, ми платимо 74 грн!!! гггггггг і доволіні йдемо за місто, де на полянці вкладаємося спати. На Чигирин ми поклали, бо то вже було занадто.




Виспавшись ми рушаємо у подорож назад. Тепер вітер в спину і ми мчимо на крейсерській швидкості без проблем долаючи гірки. У Ведмедівці зустрічаємо команду наших автомобілістів, які теж їдуть у Суботів, і домовляємося про зустріч у Холодному Яру. Ми з Женькою без особих напрягів докочуємося до знаку "Центр Холодного Яру", де майже годину чекаємо на наших френдів. Потім знаходимо місце стоянки, ставимо палатки, їмо, п'ємо місцевий самогон, поцуплений by kindijka , бухі сперечаємося про сутність слів Ісуса і про любов. Ми з Женько ідемо спати, бо втомилися, десь опівночі. За день по горам ми дали 83 км.





Вранці як я і обіцяв, спимо до 11 годин. Встаємо, проводжаємо наших машіністоф, які вже намилилися їхати ще кудись, куди нам не доїхати. Ми їм спихаємо палатку, а самі ще годинку другу валяємося в лісі на карематах. Зрештою по небі починають повзти загрозливі хмари. Ми похапцем збираємося і рушаємо до якогось дуба Залізняка, який він чи то садив, чи то сидів під ним, точно не в курсі. По дорозі туди починається маленький ураганчик. Небо реально пополам чорне. Доїздимо до села з культовою назвою Буда! ом мані падмігум! Там нас застає дощара. Ми під зливою їдемо все вниз і вниз, поки не знаходимо бесідку, у якій битком набито велосипедистами з Черкас. Вони йдуть налєгке, без спальніків, палаток, рюкзаків. З ним чувак на совсєм безумному байку! Дуб мало впечатліл і ми рушаємо назад у Кам'янку.


Якщо Будда живе в Нірвані, то вона знаходиться в Україні!



Погода на зворотньому шляху маніакально-депресивна, то сонце світить, то дощ іде. Під Кам'янкой сідаємо на привал. Погода портиться. До міста вже їдемо в сутінках, дороги ніфіга не видно, вітер на пагорбах дує такими поривами, що розвертає велосипеди нахрін. На найкрутіших спусках, доводиться крутити педалі, бо велосипед навіть вниз сам не котиться. Я у таку погодку катався вперше. Нарешті в цілковитій темряві підвалюємо до вокзалу, де чекаємо потяг Миколаїв-Київ.




У касира з"ясували, де знаходиться 14 вагон Миколаїв-Київ. Для того, щоб нас не послали провідники за багажними білетами, ми їх про всяк випадок купуємо (хоча вони нах нікому не потрібні, якби не стоянка 2 хв). У вагоні якийсь дядя поклав на третю полку свою сумку і не хоче її знімати. Я з Женько ледь домовляємося з ним, щоб він переклав то все, сцуко. Коли вели загружені, ми валимося спати.
Холодний Яр здавався мені полегше. Я не підозрював, що там можуть бути такі підйоми. Зрештою найбільше чудо було в Женьці, яка потім призналася, що взагалі вперше сіла на спортивний велосипед!!! Ну ніби всьо. Якщо що, запитуйте.

отутечки