ррр

ррр

ррр

Мануеліно, мабуть, можна назвати одним з найбільш нетривіальних архітектурних стилів, що виникли в Європі в епоху Ренесансу. Саме в ньому елементи похмурою і грізною готики переплелися з мавританським традиційним мистецтвом і індійськими мотивами.
Кажуть, коли в 1572 році в Португалії на батьківщині мануеліно відбулося урочисте відкриття монастиря Жеронімуш (першого по-справжньому масштабного архітектурного комплексу, виконаного в стилі мануеліто), сучасники не могли стримати
Навіть зараз, через більш ніж 400 років, монастир, створений архітекторами-першопрохідцями в стилі мануеліно Жуаном ді Каштілью і Діоген ді Торралва і присвячений португальським першопрохідникам-мореплавцям, викликає почуття абсолютного естетичного захоплення.
Втім, так і було задумано. Історія будівництва монастиря Жеронімуш (або як його ще називають Моштейруді-Санта-Марія), як і історія половини окультних споруд того часу, пов'язана з легендою.
Відповідно до неї, португальський король Мануел Перший (його ім'я і дало назву архітектурному стилю мануеліно) перед оправленням експедиції в далеку Індію поклявся, що якщо похід буде вдалим, то він відбудує монастир і присвятить його Діві Марії.
Як ми пам'ятаємо з підручників історії, похід виявився не просто вдалим, незабаром Португалія стала однією з найбільших морських держав, потіснивши Англію та Іспанію.
Оскільки успіх експедиції перевершив всі найсміливіші очікування Мануеля Першого, його Величність власноруч першого квітня 1500 заклав перший камінь для будівництва монастиря.
Роботи зі зведення Жеронімуш тривали аж 72 роки, але результат коштував докладених зусиль, зовнішній вигляд і внутрішнє оздоблення монастиря виявилися настільки розкішними, що представники королівської сім'ї Португалії залишилися задоволені. Діва Марія, треба думати, теж.
До речі, фінансувалися ці краси за рахунок продажу дорогих спецій, які привозив в Лісабон зі своїх незліченних експедицій Васко да Гама, тому не дивно, що вічний спокій португальський мореплавець теж знайшов в Жеронімуш - саме тут у храмі Санта-Марія-ді-Белен знаходиться його гробниця .
Цікавий момент, а заодно і відмінна риса мануеліно - в храмах, виконаних у цьому архітектурному стилі, завжди дуже світло, не в приклад, готичним спорудам. У затемненні знаходяться лише крипти з прахом членів королівської сім'ї, решта ж приміщення собору Санта-Марія-ді-Белен наповнене світлом.
Ще одна характерна особливість мануеліно - багатий декор, виконаний за допомогою різьблення по каменю і у вигляді барельфов.
Плоскі портали будівель прикрашені зображеннями екзотичних рослин і тварин, візерунками, що нагадують не тільки про європейську культуру, а й про східних традиціях.

Мис Кабо да Рока (або "Мис Рока") - найзахідніша точка Європи. На вершині скелі мису Кабо да Рока, що підноситься на 140 метрів над водами Атлантики, розташований маяк, маркирующий крайню точку Євразійського континенту.

Мис знаходиться в 40 км на захід від Лісабона і в 18 км від Сінтри. Він розташовується на території Національного парку Сінтра-Кашкайш. У давнину римляни називали цей мис "Promontorium Magnum", а в Епоху Великих географічних відкриттів він носив назви "Лісабона". У перекладі з португальської назву "Кабо да Рока" означає "Кам'яний мис".

Пейзажі, які відкриваються з цієї точки, вразять навіть найдосвідченіших мандрівників.

Беленськая вежа (порт. Torre de Belém - «вежа Віфлеєму») - укріплене споруда (форт) на острові в річці Тежу в однойменному районі Лісабона. Побудована в 1515-1521 роках Франсишку ді Арруда на честь відкриття Васко да Гама морського шляху до Індії і служила по черзі невеликою оборонною фортецею, пороховим складом, в'язницею і митницею.
Чотириповерхова споруда заввишки 35 метрів є зразком мануелінского архітектурного стилю, характерного для Португалії епохи Відродження, проте майже втраченого нині. У XIX столітті пам'ятник став об'єктом інтересу і гордості португальських романтиків, була проведена капітальна реставрація. У 1983 році башта і прилеглий монастир ієронімітів Жіронімуш були оголошені ЮНЕСКО пам'ятками Всесвітньої культурної спадщини.

Палац Пена (Palácio Nacional da Pena) - палац у Португалії, знаходиться на високій скелі над Сінтра і відрізняється фантастичним псевдосредневековим стилем. Вся композиція з гори, замку і прилеглого парку площею 270 гектарів - один із ранніх зразків романтичної ландшафтної архітектури XIX століття. Замок і парк виникли в 1840 році як літня королівська резиденція на місці маленького занедбаного монастиря в стилі мануеліно. Будівництво організував принц Фердинанд Саксен-Кобург-Гота, чоловік королеви Португалії Марії II. Він вклав у цей проект величезні кошти, і роботи тривали до самої його смерті в 1885 році. Внутрішні приміщення з оздобленням збережені в тому вигляді, в якому їх залишила остання власниця, королева Амелія, вимушена тікати з Португалії в 1910 році.

Палац Келуш був побудований королем Педро III в якості подарунка дружині королеві Марії I, палац Келуш вражає своїми розкішними формами. Будівництво палацу тривало кілька років - з 1742 по 1767 роки, а навколо нього був розбитий пишний сад з фонтанами і статуями. Очолив будівництво нового палацу для короля Педро III і його нареченої Марії I придворний архітектор Матеуш Вісенте ді Олівейра, який створив дивовижне по красі творіння, яке прийнято вважати чи не останнім яскравим зразком стилю рококо.
На відвідувачів палац Келуш справляє грандіозне враження. Тепер кожен бажаючий може помилуватися вишуканим трону залом, у якому кілька століть тому розігрувалися чудові бали та урочисті банкети. Особливу пишність додають величезні дзеркала, прекрасні кришталеві люстри і покриті золотом скульптури. Потім слід музичний зал, в якому звучали опери та концерти у виконанні королівського оркестру. Стеля королівської спальні зроблений у формі купола і оформлений фресками зі сценами з "Дон Кіхота", а підлога виготовлена з екзотичних порід дерева. Самое урочисте приміщення - кімната для послів - підлога тут викладений з мармурових плит, а на стелі зображені картини з життя королівської сім'ї.
Навколо палацу розбито пишний сад і парк, в якому раніше проводилися лицарські турніри, влаштовувалися концерти, феєрверки та розважальні заходи для королівських гостей.

Замок маврів (порт. Castelo dos Mouros) - замок раннього Середньовіччя, побудований маврами в часи арабського завоювання Португалії на пануючій вершині гори в околиці міста Синтра - передмістя Лісабона.
Маври побудували тут замок в IX або в X століттях. Відповідно до арабськими хроніками, район Синтра був дуже багатим і володів родючими полями.
Згодом фортеця неодноразово переходила з рук мусульман до християнських лицарям і назад. У 1147, після того як король Афонсу I зайняв Лісабон, маври здали замок без опору. Афонсу I наділив жителів Сінтри особливими правами, щоб заохотити розвиток регіону. За часів правління Санчо I замок був відремонтований, і всередині був побудований Храм Святого Петра.
У XV столітті більшість жителів спустилося вниз, туди, де знаходиться сучасне місто Синтра. У XVI столітті замок втратив стратегічне значення і був покинутий, останніми його мешканцями були євреї.
У 1830 замок був уже зруйнований, король Фернанду II став відновлювати замок в стилі середньовічного романтизму, йому вдалося перебудувати стіни і башти, храм залишився в руїнах.
Стіни замку добре збереглася, замок активно відвідується туристами. Замок і ліс навколо нього входить в число об'єктів, що охороняються як Світова спадщина ЮНЕСКО.

Кинта да Регалейра (порт Regaleira Estate -. Маєток Регалейра) - палацово-парковий комплекс, на території якого знаходяться романтичний палац у стилі неоготики, каплиця і парк з озерами, гротами, фонтанами і різними архітектурними цікавинками. Носить назву по імені баронеси Регалейра, яка придбала маєток в 1840 році; відомий також як палац мільйонера Монтейру. Входить до об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Колодязь Посвяти знаходиться в садибі Кинта-да-Регалейра, у місті Сінтра в Португалії. Зроблений руками людини, колодязь отримав таку назву тому, що в ньому проводилися обряди ініціації масонів. Палацово-парковий комплекс, в якому знаходиться колодязь, існує з 1904 року.
Колодязь, в надрах гори, глибиною 30 метрів, що складається з спіральної галереї з різьбленими колонами, на дев'яти рівнях, по 15 ступенів у кожному. Ці дев'ять рівнів символізують дев'ять кіл пекла, дев'ять кіл чистилища і дев'ять кіл раю, описаних Данте. Все побудовано на єдності протилежностей: небо - пекло, пекло - рай, цей світ і «світ потойбічний». Опускаючись на дно колодязя, ми проходимо через якийсь обряд пізнання своєї душі.
На дні колодязя знаходиться компас, намальований поверх хреста лицарів Тамплієрів.
Спускаючись на дно колодязя, потрапляєш в повну темряву, стрілка компаса тут завжди вказує східний напрямок, до сонця і світла, тобто проходячи цей шлях, ми проходимо якийсь обряд посвячення, пізнання себе і своєї душі.

Португалія познайомилася з вином близько VI століття до н. е., коли стародавні фінікійці відкрили для себе цю країну. Саме фінікійці завезли сюди різноманітні сорти винограду, які культивуються вже понад двох з половиною тисяч років, адаптувалися до місцевих грунтових і кліматичних умов і ніде більше не зустрічаються сьогодні.
За часів римського володіння, територія виноробства поширилася далеко на північ країни і досягла басейну річки Доуро.
Взагалі в Португалії сьогодні є близько десятка важливих регіонів вирощування винограду (Вінью Верде, Мадейра, Байрада, Дору, Алгарве, Рібатежу та ін.), Причому кожному властивий свій особливий сорт, з якого згодом і виробляють різноманітні тутешні вина - молоді, кріплені, десертні , сухі, ігристі, зелені ...
Вінью Верде Унікальне легке «зелене вино» з межиріччя північно-західній провінції Португалії названо так не через свого кольору, а через коротке часу витримки: його прийнято вживати вже наступної весни після збору врожаю. Причому виноград для vinhos verdes також збирають не зовсім дозрілим, чому вино в результаті володіє приємним освіжаючим смаком з невеликою кислинкою. В залежності від сорту використовуваного винограду «зелене вино» може бути як блідо-жовтим, так і насичено-рожевим.
Сетубал (Peninsula de Setubal), що знаходиться на південь від Лісабона, омивається водою практично з усіх боків: Атлантичним океаном, а також річками Тежу і Саду. Цей регіон завжди мав важливе значення в португальській історії виноробства. Саме тут виробляються одні з кращих мускатних вин - Мушкател де Сетубал (Moscatel de Setúbal).
Портвейн (від нім. Portwein), порто (від порт. Porto) - кріплене вино, вироблене на північному сході Португалії в долині річки Дору. Згідно з міжнародним маркетинговому праву, назва «портвейн» мають право носити тільки напої, вироблені в позначеному регіоні долини Дору за встановленою технології
Слово «портвейн» походить від назви одного з головних портів Португалії - Порту. Через цей порт експортували міцні вина, що виготовляються з винограду, що росте в долині річки Дору. В Англії їх називали «вино-порто» або «порто-вино».
Згідно з легендою, коли в XVII- XVIII століттях для зменшення втрат напою при морських перевезеннях до Англії, щоб вино не встигало зіпсуватися, в нього здогадалися додавати бренді. І тільки в 19 столітті з'явилася знайома нам технологія виробництва з перериванням бродіння виноградного сусла. До речі, в деяких приватних господарствах Португалії і донині збереглися традиційні старовинні методи виробництва портвейну, починаючи з тисняви виноградних грон ногами в спеціальному кам'яному чані.