Румунія. Замки Трансільванії
Маршрут: (Sinaia – Busteni - Bran – Râsnov – Braşov – Prejmer – Harman - Feldioara - volcano in Racos–Homorod– Rupea - Viscri – Făgăraş - Cincu– Merghindeal – Dealu Frumos – Netus – Bradeni – Apold – Scoala - Sighisoara)

7-17 серпня 2010 року ми їздили у Трансільванію.
Головні цікавинки цього регіону Румунії - це замки(втч славнозвісний Замок Дракули), вражаючі саксонські оборонні монастирі(вони є мало не в кожному селі), скелясті і високі Карпати а також автентичні цигани, саксонські німці, румунські угорці..
Тепер, все по порядку.
Велотур: Румунія. Замки Трансільванії

Маршрут виглядає так: (Sinaia – Busteni - Bran – Râsnov – Braşov – Prejmer – Harman - Feldioara - volcano in Racos–Homorod– Rupea - Viscri – Făgăraş - Cincu– Merghindeal – Dealu Frumos – Netus – Bradeni – Apold – Scoala - Sighisoara)

Трансфери.
З Києва їхали 627 поїздом у Чернівці, звідки, за домовленістю, нас віз бусик у Сінаю.
З Сігішоари повертались тим же бусом в Чернівці, звідки, знову ж таки їхали 627 поїздом у Київ.

Візи
Румунську візу оформлювали в Києві.
Єдиною проблемою була необхідність листа з кожного кемпінгу, де ми планували зупинятись із підписом і печаткою. В листі мало бути написано, що в такі-то дати вони готові нас прийняти. Власники кемпінгів спершу не розуміли, навіщо вони мають щось побне писати. Зрештою, отримали такий лист від одного з кемпінгів на весь час подорожі.
Для отримання візи необхідно зібрати всі документи, що вимагає посольство, найбільше дивляться на наявність грошей на рахунку по 50 євро на день перебування у країні.

Харчування
Частину продуктів ми везли з собою, частину купували на місці. Ціни приблизно такі ж як у нас. Мясо, бринза - дешевші. Хліб дорожчий, але значно більший і смачніший за український. У Брашові і Сігішоарі обідали в місцевих ресторанах. надзвичайно смачно, великі порції. Один обід з національними стравами, вином і цуйкою виходив від 10 до 15 євро.

Алкоголь
Хороше сухе розливне вино. Багато видів пива, переважно посереднього. Цуйка - румунський варіант сливовіци - дійсно хороший і автентичний напій.

Ночівлі
В Сінаї, Брані, Брашові, Сігішоарі ночували у кемпінгах. Ціни приблизно по 4 євро з людини за ніч. Є душі, туалети, розетки для підзарядок, вайфай, питна вода. Можна залишити речі і ввечері гуляти містом.
Пять ночей спали в наметах поза кемпінгами. Жодних проблем.

День 1
Приїхали поїздом №627 у Чернівці, перевантажили велосипеди у білий Спринтер і поїхали на кордон. Дорогою водій, Костя, розповідає як хто заробляє у прикордонних Чернівцях. Він сам колись починав бізнес з перевезення контрабандних цигарок і нелегальних мігрантів.
Маючи такого досвідченого водія, ми не стоїмо в загальній черзі, а проїжджаємо як автобус:) Перетин кордону зайняв не більш ніж пів години.

церква у Сіреті
У Сіреті, першому місті по той бік кордону, обміняли гривні на леї (курс приблизно 1 лея=2.5 гривні). Румунські гроші цікаві тим, що зроблені з клейонки, тому їх навіть кидають у фонтани, як у нас монети:)

До вечора доїхали до Сінаї. Це гірське містечко знаходиться за перевалом через Карпати. Дорога хоч і хороша, але завузька, через що там постійні затори. До кемпінгу дістались вже затемно. В цю ніч був єдиний дощ за наш 10-денний похід.

День 2.
Sinaia – Busteni - Bran
Проїхали 57 км
Зранку розуміємо, аскільки красво навколо. Сіная знаходиться високо на перевалі, з усіх боків оточена скелястими горами:

Архітектура цього містечка також вражає - всі будинки особливі, тільки крути головою по сторонах.
Тут знаходиться Замок Пелеш, Пелішор а також Сінайський монастир:

Синайський Монастир був побудований у 1690-1695 рр. князем Михайлом Кантакузіно після його паломництва на гору Сіная. Саме тут зберігається перша Біблія румунською мовою. Від назви монастиря згодом почали називати місто.

Замок Пелеш був літньою резиденцією румунського короля Карола I. Він був побудований у 1875 році й був першим замком у Європі, який був повністю освітлений електрикою. У замку більше 170 кімнат, кожна з яких зроблена в іншому стилі.
Ми, правда, були там у понеділок - музеї в цей день зачинені. Але й ззовні палац вражає.

Замок Пелішор (Castelul Pelişor) - «маленький Пелеш» - є частиною того ж палацового комплексу, що і замок Пелеш, розташований в місті Синая в Румунії. Замок був побудований в стилі модерн за наказом короля Кароля I в 1899-1903 роках.
У 1947 році після приходу до влади комуністів і зречення короля Міхая власність королівської родини була конфіскована, включаючи і замок Пелішор. У 2006 році румунський уряд оголосило про повернення палацового комплексу колишньому королю Міхаю I. Незабаром після здобуття королем своєї власності переговори між ним і урядом поновилися, і замок Пелеш знову став національним надбанням, Пелішор в даний час теж є музеєм, і відкритий для відвідувань.
Оглянувши всы цыкавинки, ъдемо в напрямку Busteni. Це містечко, над яким нависає Великий пам'ятний монумент (близько 25 м), Хрест Героїв (Crucea Eroilor) лежить на вершині довколишнього Caraiman піку, висотою майже на 2260 м. Пам'ятник освітленій вночі і видно практично з скрізь у Busteni.

Через невеликий перевал спскаємось в сторону Ришнова, їдемо у Бран, у Вампіре кемпінг:)
Одразу скажу, це був найкльовіший з усіх кемпінгів, де ми зупинялись. Всі сервіси працювали чудово, але головне, це тусовка, що там зібралась. Здається, тут були авто з номерами всіх країн Європи і частини світу. Тут же ми зустріли єдиних українців, це були байкери зі Львова та Харкова, що зібрались обїхати Чорне море.
Побачивши, що ми купили вино, хазяїн кемпінгу дав бокали, "адже вино найкраще смакую саме з келихів"



ввечері погуляли містом, подивились здалеку на Замок Дракули, купили місцеву картку ОРАНЖ. Дзвінки на Батьківщину - близько 6 грн/хв.

День 3
Bran – Râsnov – Braşov
Дистанція за день: 38 км
Зранку ходили дивитись "Замок Дракули". Це саме туристичне місце з тих, де ми були. Найбільший сувенірний базар, найбільше людей, найдорожчий вхід. Особисто мені всі замки і церкви більше подобаються ззовні, ніж зсередини, не став виключенням і Бранський замок. Багато різних експозицій, але найефектніше виглядає фортеця з галявини за річкою

ще один ракурс

всередині укріплення багато поверхів, вузенькі коридори, низькі стелі, стерті за століття камяні сходинки. і все якесь мініатюрне, ніби іграшкове

центр Брану, 0-кілометр:


погуляли по місту, купили сувеніри, які, до речі, тут найдешевші і вибір найбільший

Наступний чекпоінт - Ришнов, де збереглось середньовічне місто і замок на горі в центрі міста.

ось трохи історії з сайту http://www.castles.com.ua:
Німецькі колоністи називали це поселення на свій манер: Rosenau, натякаючи на троянди. Угорці називали Barcarozsnyó.
До Брашова звідси всього кілометрів 13, добиратися найпростіше з автостанції № 2 (Аутогара дуо, ага): бусики в напрямку Ришнова і Брана ходять кожні півгодини в будні дні і щогодини в свята.
Це зараз це просто дорога з Брашова на Бран, а колись це був торговий битий шлях з Трансильванії у Валахію. Важлива точка біля підніжжя височенних, зовсім не українських Карпат.
Назва "Ришнов" (українською, напевно, правильніше Ришнів) вперше зустрічається в хроніках XIV століття, хоча твердиня тевтонських лицарів на пагорбі була зведена в 1215 році, а вперше згадана в 1331 р. Вікіпедія стверджує, що топоніміка слова "Ришнов" оходить від слов'янського слова "žrŭnovy", яке начебто означає чи то село, чи то долину. Популярна німецька форма Розенау романтизувала це суворе місце.
За всю свою довгу історію ришнівська цитадель підкорилася ворогам лише один раз, близько 1600 року. Переможцем був угорський князь Габріель Баторі (Gabriel Báthory).
З фортецею пов'язана легенда. Одного разу, коли облога граду затягнулася на дуже вже довгий час, міщани Ришнова страшезно переживали, що закінчиться питна вода. Оборонцям вдалося взяти в полон двох турецьких солдатів - і саме їх міщани заставили копати глибоченний колодязь на фортечному подвір'ї, пообіцявши полоненирм волю в обмін на воду . І турки старалися, копали... протягом 17 років. Вони докопали до води, але отримали за це не волю, а смерть. джерело


цікаву історію розповіла жінка в костьолі, біля підйому на замок:
в 90-х роках бував у Ришнові якийсь італієць. Дивувався з роздовбаності і занедбаності місцевої фортеці. Запропонував місцевій владі відреконструювати замок власним коштом, за умов чи то аренди на 100 років чи щось подібне.
Почались роботи по відновленню. Коли майже все було зроблено, муніципалітет передував і розірвав угоду.

вид на місто з фортеці:

західні ворота:



Також у Ришнові варто зайти в саксонську церкву, що домінує над нижнім містом:


Зовсім поруч знаходиться Брашів, куди ми і прямуємо далі.

Особисто мені це місто дуже вразило, ніби центр Львова, який дуже довго не закінчується. Вражає те, наскільки збереглась архітектура, обличя міста з часів середньовіччя.

Чорна церква, одна з головних цікавинок Брашова:

тут ми навіть потрапили на 1.5 годинний органний концерт. Орган Чорної церкви один з найбільших в ..


ворота старого міста

цервка ..


Нічне місто:

найвужча вулиця в Румунії/Східній Європі/Світі (потрібне підкреслити)




Окремо варто розповісти про Урсул Жепільор.
Ця Фраза супроводжувала потім нас до завершення мандрівки:)
а було все так:
З надійних джерел стало відомо, що в Брашові можна побачити живих ведмедів і не в зоопарку, а на стику дикої природи Румунських Карпат і урбанізованого Брашова.
Є така легендарна вулиця Жепільор, по праву сторону від якої панельні будинки, по ліву руку - ліс і гори. І от, Урсули (ведмеді по-румунськи), яких у тут багато, опівночі спускаються на цю вуличку перевіряти смітники. За легендою, треба приїхати рівно опівночі. Знаючи це, ми так і планували наш вечір. Сходили в ресторан, погуляли нічним містом, видерлись на Чорну і Білу вежі, і о 23.00 рушили на пошуки ведмежої вулиці.
Коли ми запитували у таксистів або перехожих як знайти вулицю Жепільор, вони одразу посміхались і перепитували зі знанням справи: ААА!, Урсул Жепільор! Так-так, звісно, де ж вона? От тут думки розділились. Кожен показував свій напрямок, так ми прокатались дві години по місту. Як виявилось, вуличка ця знаходиться аж за горою, на якій є аля Голівуд напис БРАШІВ. Тобто, за досить високою горою.
Коли ми зайняли нарешті позицію для спостереження, на годиннику вже було по першій..
Біля смітника побачили табличку, де застерігають роззяв від близького контакту з ведмедем, на фотках "як не можна робити" людина, що годує ведмедя рот-з-роту

Що цікаво, ми були не єдині, хто очікував на ведмедів. Люди приїздили, чекали хвилин 15, повідомляли що вже надто пізно і їхали спати. За годину приїхала поліція, сказали щоб були обережні, якщо вуйки таки вийдуть з лісу, як-не-як, дикі тварини.
В результаті, так і не дочекавшись бурмила, їдемо в місцевий кемпінг. Цього разу лягаємо спати близько 4. Насичений день, особливо ніч. Залишок ночі сняться ведмеді:)

День 4.
Braşov – Prejmer – Harman - Feldioara
Дистанція за день: 53 км
З кемпінгу їдемо в Prejmer через Sacele. По дорозі заїжджали в красиву обононну церкву, якої немає в путівнику, вже не памятаю як вона називається, але її добре видно з дороги:

Далі нам будуть траплятись красиві оборонні церкви практично в кожному великому селі, але Пржмерська фортеця-церква, безумовно, найкрасивіша з усіх!

За оригінальність і красу,Пржмерську фортецю було внесено до світового культурного надбання ЮНЕСКО. Перша документальна згадка про місцевість датується 1240-им роком, коли король Угорщини Бела IV-ий подарував церкву Прежмер “зі всім майном та правами“ Цистерціанському ордену. Фортеця була побудована у формі грецького хреста - символ тевтонських лицарів. По архітектурі, будівля нагадує пізню готику, так звану бургундську готику.
Серед всіх оборонних церков побудованих саксонцями в Середньовіччі в Трансільванії, сама вражаюча товщиною своїх стін і висотою башт це церква Прежмер. Завдяки хорошій обороні, церкву Прежмер врятувало життя тисячам місцевих жителів на дорозі навал кочівних народів.
Прежмерську фортецю складають дві будівлі. Головна - циркулярної форми – має діамерт близько 80 м., її будучи зведено після 1427 р. з наказу угорського короля Сігізмунда Люксембурзького. Вона оточує Євангельську церкву стіною надзвичайної товщини, 3-4 метри. На мурі, заввишки 12 м., знаходиться вартовий шлях. Друга будівля є меншою від першої, і вона приєднана якось до вхідних воріт. Вхід в двір церкви здійснюється через напівкруглий прохід 30-ти метрової висоти, захищений двома рядами кріпосних воріт. Між воротами знаходиться капкан, в якого потрапляли вороги, які проходили крізь перші ворота. Мур головної будівлі підкріплений із-зовні кількома баштами циліндричної форми. Всередині має 272 маленькі приміщення, у вигляді бджолиних вуликів (тобто майже стільки скільки родин існувало в цій громаді), розташованих на трьох та чотирьох поверхах, що зв’язані між ними дерев’яними сходинками. У мирний час, ці приміщення церкви Прежмер служили сховищем для зерна і їжі (кожній родині відведено по одному приміщенню). Однак вони перетворювалися на місце притулку для мешканців села під час спустошливих нападів кочових народів. Так само, мури головної циркулярної будівлі були передбачені захисними віконцями, що збереглись до наших днів.
Всередині фортеці була збудована Євангельська церква, будівництво якої розпочалось 1241 року й завершилось 1250, в пізньому готичному стилі. Церква була розширена до кінця XIV ст.. Навкруг фортеці був виритий глибокий рів завширшки 18 метрів і глибиною 2-4 метри. У 1788 році були побудовані зовнішні ворота, які проіснували до сучасних днів. Теж до наших днів проіснував і місцевий орган, популярний у всьому регіоні, про якого згадують хроніки ХVII ст., як про одного з найпопулярніших в Трансільванії.” джерело


Наступний пункт плану - Harman, або німецька назва Honigberg(медовий замок).

Німці (а саксонці живуть в Хермані дотепер, хоча їх залишилося зовсім мало - чоловік 150. Інші нещодавно емігрували на історичну батьківщину) називають поселення Hönigburg - "медовий замок". Або Hermannsdorf - буквально "німецьке село". Гарно. А ще гарніша оборонна церква, яка височіє в самому центрі села.
Це не просто церквиця. Це ціла оборонна система: стіни, башти, бастіони, а колись ще й був заповнений водою рів. Плюс дзвіниця 50 метрів заввишки.
За переказами, храм в Хермані звели в XVI ст. (за іншими даними, в ХІІІ ст.) монахи-цистеріанці, які суворо дотримувалися канонів простоти. І церква в них така ж получилася: чи то готика, чи то романський стиль, яле монументально і просто. Готика з'явилася, щоправда, вже після реконструкції 1593 р. Серед угорців, які жили в Трансільванії в ті часи, цистеріанці були дуже популярними. Та довго ченці у Хермані не затрималися - і церква знову відійшла до саксонців, які її укріпили. (За іншими даними, які виглядають більш логічними, саме саксонці й звели храм в ХІІ столітті, невдовзі після нашестя татаро-монголів у 1241 р. - а цистеріанці були лише одним з елементів подальшої храмової історії. Ну й справді - звідки в 16 ст. романський стиль?). І саме для оборони від кочівників і знадобилися міцні стіни: орда турбувала ці землі аж до 1285 року, а з XV століття за справу взялися турки. Плюс були епідемії чуми, сутички місцевих феодалів, повені тощо - укріплення в будь-якому випадку б зайвими не були. Так що спочатку міцну церкву збудували, а потім, в XV-XVI ст., обнесли її мурами з баштами. Вийшла селянська фортеця -не гірше за панські замки. Висота мурів - 10 метрів! Товщина стін - 1,50-3,50 м! В стінах бійниці. Шість прямокутних в плані башт 9а було спочатку сім). А потрапити в селянську фортецю можна було лише через так званий цвінгер (zwinger) - склепінчастий переход, який є характерним для архітектури Центральної Європи.
Стіни цієї міні-фортеці мають кімнати, в яких жителі села могли зберігати свої речі або переховуватися в разі нападу. Ось звідси, від цих кімнаток, і ростуть ноги в "медового замку" - здалеку це нагадує велетенські соти. Та тільки з своєю оборонною функцією херманський храм справлявся гірше, аніж сусідній Прежмер, та й облоги довелося пережити аж 47 разів... Особливо сильно постраждав комплекс в 1421 році, після турецької осади.джерело
Центральний вхід до саксонської церкви-фортеці:


В наступному селі, Бод, або Брендорф, також є своє укріплення-молитовня:

тут ми були вже під вечір, брама була зачинена, тому обмежились спостереженням через мур..
На ночівлю в цей день зупинились прямо під стінами замку в Feldioara.

День 5.
Feldioara - Haghig - Maierus - Augustin - Racos
Дистанція за день: 66,6 км
Зранку подивились руїни замку в Feldioara, біля яких ми ночували. Дуже схоже на українські занедбані замки, типу Хуста чи Королево - кропива і буряни вище людини і жодних натяків на реконструкцію.

Історія замку звідси: Фелдіоара

Ніці називають поселення Marienburg, угорці Földvár.
За переказами, місцеву фортецю звели в 1211-1225 рр. тевтонські лицарі.
Документи свідчать, що у 1439 р. жителі Фельдіоари звели фортецю за грубі гроші. Замок вистояв турецьке нашестя в 1421 р., але сильно постраждав під час другого візиту турок у 1432 р. Відновили укріплення з руїн в 1457 р.
Під час військових дій 1612 р. армія князя Габріеля Баторі (Gabriel Báthori) захопила фортецю, а у вересні того ж року збройний загін з Брашова тримав замок у триденній облозі. 16 вересня 1612 р. між угорцями під керівництвом Баторі та брашівцями під керівництвом Міхаеля Вайса (Michael Weiss) розгорілася битва. Брашівці отримали поразку, Вайса було вбито.
З середини XVII ст і аж до 1838 р. фортеця використовувалась як зерносховище. В 1838 р. зерносховище переїхало кудись ще - не тому, що всі раптом зашанували історію, а тому, що землетрус перетворив залишки укріплень на цілковиту руїну.

В центрі села традиційна для Трансільванії оборонна церква, але нічого особливого:


На виїзді з села зупинились набрати води в колонці біля одного з будинків. Вийшли хазяї, запросили на каву з попкорном, дали води, охолодженої в погребі, запрошували в душ, і взаглі не знали, що б іще запропонувати. Особливо прикольно було те, що ми не знали румунської, а вони знали пару десятків слів російською і зовсім трохи німецької:) мова жестів інтернаціональна:)

Оборонну церкву в Rotbav яка була по дорозі оминули, зато потрапили в укріплення 14 століття Maierus:

також в селі є православна церква типу буковинських розписних монастирів:


За Maierus почались ідилічні сільські пейзажі. Автотранспорту тут немає, адже дорога, по якій ми їхали веде до мосту, який змило пару років тому і досі не відремонтували. Останнє село Augustin майже зовсім циганське. Вражаюча картина! Будинки не льше ніж 4х4 метри, збирі з якихось шпал, між якими світяться конкретні щілини. І діти. Сотні дітей. Навіть не уявляю, як влазять сімї по 7-8 людей в ті халупки. Але у всіх на обличчях щастя:) і ніхто не просив гроші, що конфліктувало з моїми стереотипами про циган. Загалом, дуже колоритне поселення.

За Augustin дорога іде паралельно з залізницею. і вони обидві мають перетнути річку. Залізничний міст є, а автомобільний змила річка. Ну що ж, переходимо по залізничному:


за мостом дорога іде весь час біля самої річки, навколо буйна рослинність і гори.
На берез річки влаштовуємо обід. Куплена в останньому селі "БРИНЗА СМАНТАНА" виявилась дуже апетитною. цікавий продукт, щось типу бринзи перемеленої зі сметаною, маститься на хліб :good:

В містечку Racos купили домашнього вина (десь 1євро/літр), подивились фортифіковану церкву:

на ночівлю думали стати десь недалеко за містом на березі річки.. але..місцевість там болотиста, комарів було просто хмари, ніяких шансів зупинитись не було. В одному потенційному місці ночівля побачили геть свіжі сліжи ведмедя, поїхали далі:)
в результаті стали в кілометрі від автомобільної дороги на Rupea на пагорбі.
Щоб врятуватись від комарів, вибрали місце, що продуваються і одразу ж запалили багаття. Цього виявилось достатньо, щоб нормально повечеряти і попити вина надворі. Спати ж простонеба не вийшло - тільки дим зник, безжальні кровосісі почали атакувати. Довелось залазити в намет.

День 6.
Racos - Homorod - Rupea - Dacia - Viscri - Valeni
Дистанція за день: 63 км

Від місце ночівля до найближчої цікавинки - Homorod кілометрів пять, один з яких треба проїхати по трасі. Варто зауважити що в Румунії часто зустрічаються знаки "рух на велосипедах заборонено", в більшості випадків є варіант обїхати по іншій дорозі. В даному випадку хтось чорним маркером на знаку написав: Alternative? :naezd:
Ми подумали так само і проїхали ту кілометрову ділянку. За залізничним переїздом є сільська пряма дорога на Homorod, в яку і звернули.

трохи історії з сайту замкознавства
Homorod, він же Hamruden - одна з найстаріших саксонських оборонних церквів, навіть не готична ще - романська. Остання третина ХІІІ століття. Важкі товсті стіни, висока башта-дзвіниця. В XV ст. храм-замок було реконструйовано і підсилено, над хорами виросла квадратова башта-донжон, висота мурів сягнула 8 метрів. Парадний вхід сторожили невеликі й елегантні башточки.
Пожежа 1623 р. знищила дерев'яні частини комплексу.

З дзвінниці цервки вже видно наступне місто, куди ми прямуємо - Rupea. У Трансільванії концентрація укріплень просто вражає!

Місто Рупеа (Rupea, нім. - Reps) з'явився у 10-13 ст. на місці стародавнього поселення даків, яке римляни називали Rupes (звідси і сучасна назва).
У 15 ст. поселення згадується під ім'ям Кехальм (Köhalm, рум. - Cohalm, угор. - Köhalom) як важливий центр торгівлі і ремесла. У 19 ст. і першій половині 20 ст. Рупеа була відома своїм великим щорічним ярмарком. Між двома світовими війнами Рупеа була квітучим саксонським містом. Під час комуністичного правління німці емігрували до Німеччини, і місто поступово прийшов у занепад.
Стара саксонських фортеця (Cetatea Rupea або Cetatea Cohalmului) стоїть у західній частині міста на базальтовій скелі. Вперше згадується в 1324 р., коли в ній сховалися біженці, що рятувалися від армії угорського короля Карла Роберта Анжуйського. Фортеця неодноразово служила укриттям для селян від турецьких нападів. Розташована на основній дорозі, її часто атакували. Під час епідемій вона була притулком здорових. В кінці 17 ст. тут розташовувався австрійський гарнізон.
Стіни виростають прямо з скелі і утворюють спіраль. У фортецю можна потрапити з півночі через Порохові ворота. З внутрішньої сторони фортечних стін все ще можна побачити сліди кімнат, залишки каплиці, оборонних башт і бастіонів. Тут є колодязь глибиною 41 м, виритий у 1623 р., воду з якого до цих пір можна пити.
Останній раз фортецю добудовували в 17 ст. У 1790 р. ураган частково зруйнував фортецю. З тих пір вона не реставрувалася.
Туристичні групи сюди зазвичай не возять, тому що крім стін дивитися за великим рахунком нічого. Зараз, як і в більшості інших замків Румунії, ведуться реставраційні роботи
Ярмаркове минуле міста дається взнаки. Базар велий і колоритний, багато циган, на вулицях готують національний вид котлет зі спеціями на грилі, самачно)



В Dacia їдемо вздовж річки Валеа Маре. в центрі села.. звісно ж оборонна церква.

навроти церкви - бар. Біля кожного бару є столики, за якими живуть цигани. Якщо купуєш ящик пива - літрів 5 у подарунок:)

UNA BUNA IMPERUNA(одна пляшка - і день удався!) ця фраза наряду з "урсул жепільор" була девізом нашої подорожі

Випишжи соковмісного напою, які також дуже поширені тут, рухаємось у Viscri. Дорогою трапились цікаві констркції, на кілометри в поле йгли якісь металеві конструкції, ніби опори на плантаціях хмелю, тільни масштабніше, так і не зясували що то було..
Віскрі - досить туристичне місце, є навіть сувенірна крамничка. Ще скрізь на обочинах багато круглого, яйцеподібного, кулястого каміння, притому явно не рукотворного. Це наслідки руху льодовика.
Віскрі внесено в список культурного спадку ЮНЕСКО. І не даремно. Тут все дихаю старовиною, навіть асфальтованої дороги до і в селі немає, на дорогах бруківка часів Австо-Угорської імперії. Навколо - гори, в яких живе багато ведмедів, рисі, олені і гірські козли.
Мальовничість місць і віддаленість від гамірних шляхів так привабила колись англійського принца Чарльза, що він придбав тут собі один з саксонських будинків і долучився до розвитку туризму в селі.



Село Viscri (нім. Deutschweißkirch або просто Weißkirch; Угорський: Szászfehéregyháza), є частиною Buneşti комуни в Румунії. Село невелике, з населенням близько 400 чоловік, з яких 30 саксонці.
Історія церкви починається в 1100 році, коли побудована невелика молитовня з одним залом і напівкруглою апсидою. У 14 столітті східна частина церкви була відновлена і в 1525 році, перші укріплення з вежами було додано. У 18 столітті укріплення було оточено другою оборонною стіною. У 19 століття тут функціонувала початкова школа. Класичний вівтар дев'ятнадцятого століття в якості центральної "Благословення дітей" від художника Я. Paukratz з Rupea. До сьогодні церква оточена цвинтарем з надгробками починаючи з культурою Bjielo-Брдо.

Цікаво пододити старими коридорами оборонної стіни, де залишився мотлох якому кілька століть. Тут відчувається дух старовини.
Красиво виглядає фортеця з пагорбу по інний бік потічка, що оточує місто за цвинтарем.


Щоб дісатись перевалу над Фагарешем, куди ми маємо потрапити взавтра, повертаємось 7 км у Dacia. Тут все без змін. Цигани, як і 4 години попивають пивко і весело спілкуються)

Дорога почитає повільно підніматись, через Jibert, Lovnic, Valeni доїжджаємо до серпантину. Дорога так зроблена, що їхати не важко, підйом не стрімкий. Виїжджаємо на перевал, влаштовуємось на ночівлю в красивому місці з хорошою панорамою на довколишні гори.

День 7.
Valeni - Fagaras - Viola -Cincsor - Cincu - Merghindeal
Дистанція за день: 50,6 км

Ранок починається з мекання під наметом. Вівці, а слідом і пастух завітали до нас. Румунський чабан не мав що курити, вирішив що ми маємо чим допомогти.

Місця тут схожі на Українські Карпати: такі ж хвилясті і пологі. І так само багато чабанів з вівцями.
Виявилось, що ввечері ми піднялись лише на перший зліт подвійного перевалу. Отож, спускаємось в заглибину і піднімаємось вже досить високо. Праворуч видніється якийсь монастир, ліворуч - знову вівці.

цікаво, попереду стада йде цап, поки він не ступить, вівці не зроблять і кроку

З перевалу красиво виглядає хребет Фагараш, ми ж спускаємось в містечко з однойменною назвою.
В самому центрі міста стоїть замок 14 століття

Фагараш (нім. Fogarasch, Fugreschmarkt, угорський: Fogaras)
У 12 столітті фортеця була деревянною, у 14 столітті була посилена і стала кам'яною.
У 20-му столітті, при комуністах, замок Фагараш був використаний як тюрма. У 1950-і роки він був в'язницею для опонентів та інакомислячих. Після падіння комуністичної держави в 1989 році, замок був відновлений і в даний час використовується як музей і бібліотека.


До Viola, повороту на Cincsor рухаємось по трасі. Дивишся на горизонт - ніби небо, хмари, глянеш вище - високо в небі проглядаються зубці хребту Фагараш. Трансільванія дуже схожа на наше Закарпаття, лише скелясті гори на небокраї видають румунські Карпати.

Cincsor видно здалеку, але багаті на таку архітектуру румуни, навіть не вказали цю церкву в тематичній детальній карті-путівнику.

довго не затримуємось в уже звичній оборонній церкві, їдемо в Cincu

За селом зустрічаємо фермера німця-саксонця, предки якого колись переїхали сюди. Що цікаво, що німці переселились у Трансільванію у 12!! столітті, а і досі зберігають свою мову і культуру. Як і зовнішність:)

на ночівлю стаємо за перевалом перед селом Merghindeal. Від комарів знову доводиться рятуватись димом:


День 8.
Merghindeal - Dealu Flumos - Netus - Bradeni - Apold - Sighisoara
Дистанція за день: 65 км

Після сніданку відвідали Merghindeal, з його фортецею:


далі - Dealu Flumos, з подібним до Merghindeal укріпленням:


за селом Dealu Flumos - географічний центр Румунії, фотографуємось на згадку:


зовсім маленьке поселення Netus і то має оборонну церкву-фортецю:


село переважно циганське. тут є три бари і жодного магазину:)

цікаво, що коли я підїхав до бару купити хліба, старша циганка жестами стала просити гроші. Одразу ж двоє чоловіків-циган підійшло до неї і стали сварити на тему: "Ти чго позориш циган, ніби ми жебраки якісь!", у гурті виявився один поляк, тому вдалось трохи поспілкуцватись через перекладача.


озеро Bradeni



стрибки в ставок на велосипеді по-циганськи - за цією розвагою можна довго спостерігати зі сторони)


саксонська церква в Bradeni ззовні не така вражаюча, як більшість її колег, зато на другому поверсі тут зібрано старовинні скрині з навколишніх сіл


музей скринь



цигани в Bradeni. Як і в інших селах, вони збираються біля бару, беруть ящик пива на компанію і весело проводять час за експресивними розмовами і сміхом. Що характерно, приходять до генделику з усією сімєю, діти бавляться разом біля столиків, дорослі займаються серйознішими справами.
На нас вони скрізь реагували дуже жваво, намагались пригостити пивом, сфотографуватись. От лише спілкуватись виходило важко, крім своєї циганської і румунської мови вони не знають інших. Тож грали в "крокодила")




діти дуже радо фотографувались, дорослі просили вислати фото.
- ОК, дайде вашу адресу, краще е-мейл.
- Е-мейл?
- Інтернет адрес.
- а, ноу е-мейл, ІНТЕРНЕТ - МАКУЛАТУРА!!!


у Apold ми потрапили після обіду, було зачинено і вже не стали шукати доглядача з ключем, обмежились розгляданням укріплення ззовні



Saes - невелике село, але як же без власної церкви-твердині?


у Sighisoara приїхали під вечір. Заплановане місце ночівлі - кемпінг Віла Франка знаходиться на найвищій горі в місті. Знаємо, що звідти відкривається красyа панорама на місто, але важко їхати ввечері під круту гору, коли в самому центрі міста є інший кемпінг, навіть з басейном.Зрештою, таки піднімаємось на гору. Зясовується, що в цьому кепмінгу потрібно платити за велосипед, як за мотоцикл, чого не було в усіх попередніх. Раніше з нас взагалі не брали гроші за велосипеди.. Ну якщо вже піднялись.. залишаємось тут.
Краєвид з нашого верхнього кемпінгу був вартий зусиль:

вечеря, душ - і йдемо гуляти нічним містом.


День 9.
Sighisoara
Дистанція за день: 5 км на велосипедах і багато пішки.
Цей день ми всеціло присвятили Сігішоарі. І не даремно!

Середньовічний центр міста знаходиться на горі, частково омивається річкою. Він повністю оточений височенним муром з масивними воротами. Все дуже і дуже добре збережено, що цікаво, у всіх будинках досі живуть люди. Історичний центр Сігішоари включено до до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.




сувенірна крамничка:

трохи історії міста українською тут
Німці називають Сігішоару Schäßburg; угорці - Segesvár; в середньовічних грамотах, писаних латинкою, її величали Castrum Sex (!!!! Тільки це не від того, що ви подумали). Все це свідчить про те, що місто на річці Тернава Маре (Велика Тернава, дуже по-слов'янськи звучить) було поліетнічним, старовинним і важливим. Так і є.
Перша згадка в документах - в хроніці Краусса під 1191 р. Місто засноване саксонськими колоністами - ремісниками та торговцями, які прибули в ці землі на запрошення угорського короля. Тоді це було малозаселене угорське прикордоння. Castrum Sex, Шостий Замок, рік 1280-тий - отже, до Сігішоари саксонці вже звели п'ять твердинь. Але шоста, шоста...
Вже за 18 років з'являється і нова назва міста - Schespurch (Schaesbrich). Важливий торговий центр на перетині шляхів, прикордонний замок, чимале місто, населене переважно німцями, які його й розбудовували. А королівським поселенням Сігішоара стане в 1337-му. Хоча до статусу міста ще довго: його отримає в 1367р.
В XVII ст. в Сігішоарі діє 15 гільдій і 20 ремісничих цехів - дуже солідно. Принагідно місто відбивається від ворогів, витримує осади і пожежі, епідемії чуми та іноземні окупації. Коли тут мешкав в екзилі жорстокий Влад, в місті карбували монети. Сама валаський господар Цепеш, син Драга, вперше назвав Шесбург Сігішоарою. В епоху бароко тут жив відомий скульптор Еліас Ніколаі (Elias Nicolai). Інші відомі мешканці Сігішоари: історик Георгіус Краус, хімік Андреас Бертрам, журналіст Іларі Кенді.
На сусідньому полі Альбешті відбулася битва під Сегешваром, де революційні загони, керовані Юзефом Бемом були розбиті російською армією (31 липня 1849 року). За переказами, в цій битві загинув юний угорський геній Шандор Петефі. На його честь в Альбешті зведено в 1897 р. монумент.
Румунія отримала в свої володіння Сігішоару лише після Першої світової, коли Австро-Угорщина розпалася.
Зараз стара частина Сігішоари, Цетате (Cetate) - одне з небагатьох в Європі і єдине в Румунії середньовічне заселене місто. Тут збереглися будинки ремісників і патриціїв (Венеціанський будинок). На початку 2000-х багато говорилося про Дракуленд, парк вампирячих розваг поблизу міста, але цю ідею все-таки відкинули. Шкода.


до речі, поки ми цілий день гуляли містом, наші велосипеди, разом з усіма речима стояли серед вулиці, пристібнуті ланцюгом. нічого не зникло, що, за розповідями нашого водія, який давно їздить в Румунію, років 10 тому було нечувано.

Після прогулянки по центру, влаштовуємо прощальний обід в ресторані з етнічною кухнею. Мамалига, автентичні супи, цікаво приготоване мясо та інші витребеньки. Після того вантажимо все у бус і вирушаємо в Україну. Краєм ока побачии Таргу-Муреш, далі стемніло.

дорога міжнародного значення. цигани приборкують норовливого коня:


Вночі проїжджаємо перевал через Карпати. Навіть у місячному світлі срашенно гарно. Заїжджаємо по справах водія в одне з Буковинських сіл до його родичів по той бік кордону, під ранок приїхали у Чернівці.


День 10
Чернівці
Досипаємо в парку біля Чернівецького університету. Зранку йдемо на екскурсію.



центральна вулиця:

на центральній вулиці міста в ресторані є три варіанти комплексних обідів: 21, 24 і 26 гривень)

"п*яна" церква:


отож, за 10 днів ми проїхали 400 кілометрів на велосипедах, побачили всього навіть більше ніж я планував спочатку. В плані старовинної архітектури, різних замків, фортифікованих церков, монастирів Румунія аж занадто багата.
Цікаво також побачити, як переплітаються і мирно співіснують румунська, циганська, німецька, угорська, українські культури, мови, народи.
Дуже багато туристів з Західної, Центральної Європи, разів пять зустріали авто з австралійськими номерами. У Сінаї зустріли групу велотуристів з Іспанії, біля Брашова групу в Росії. У Брані один раз за 10 днів зстрілись з українцями: компанія байкерів з Харкова та Львову обїжджали на мотоциклах Чорне море.
Румунія не є дорогою країною, тут можна комфортно себе почувати, не рахуючи весь час витрати. Мережа кемпінгів дозволяє зручно і дешево жити в містах. По за містами можна без проблем жити в наметі, від України мало чим відрізняється в цьому плані.

Загалом, залишилось купа позитивних вражень. Дякую Надії, Марині, Тимофію і Дімі за хорошу компанію!

у 2011 році їдемо за цим маршрутом з 30 липня по 9 серпня: Велотур у Трансільванію

ПРИЄДНУЙТЕСЬ!