На щастя, ще є країни, куди з українським паспортом можна їхати, не переймаючись щодо візи. Одна з таких країн-побратимів - Молдова.
Купуємо квитки на 341 потяг з Києва до Могилів-Подільського. Молдавський поїзд ззовні трохи нагадує товарний чи поштовий вагон, але всередині - ремонт і все так само, як і в звичайних українських плацкартах. Хоча, не зовсім все. Постійно ходять вагоном валютні міняли (як-не-як, поїзд їде територією трьох держав), жіночки з пивом, м’якими іграшками і газетами. У вагоні стоїть тримовний гул, хоча молдавської таки більше. Зранку збираємо велосипеди на платформі Могилівського вокзалу - і на кордон. Як не дивно, черги практично немає, і ми разом з десятком жіночок з мєгакравчучками (це як звичайна кравчучка, тільки в чотири рази більша) віддаєм свої паспорти на перевірку. Фактично, для того щоб перейти в Молдову, потрібен лише закордонний паспорт. Прикордонники відверто здивовані бачити людей з велосипедами і велорюкзаками замість картатих торб «мандрівних човників» і кравчучок. Отож, ми на іншому боці Дністра, а отже, і кордону. Із села Отач (Атаки) їдемо в напрямку Сороки. Всі вказівники написані латиницею. Як потім нам розповів екскурсовод в Сороці, у Молдові багато разів змінювалась абетка - то на латинську, то на кириличну, переважно з політичних міркувань. До речі, назва Сороки, як виявилось, походить не від назви всім відомого птаха. Сор - корінь, що вживається в молдавській мові для означення сонця, із «Сор» починається ім’я древнього бога сонця, що його славили тут в дохристиянські часи. Изображение Сорокська фортеця - одна з трьох найбільших на Дністрі, після Білгород-Дністровської та Хотинської. Ззовні вона виглядає менш велично, ніж перших дві, але всередині вона дійсно вражає! Це один із замків-веж, що зустрічаються дуже рідко. Фортеця невелика за площею, має ідеальну круглу форму, з діаметром 37,5 метрів. Замок має п’ять веж: чорити круглих, і одну квадратну - вхідну вежу. Башти мають по три поверхи, в стінах є отвори для стрільби з гармат. Висота фортечних мурів 15-20 метрів, а товщина стін 3,5 метрів. Всередині замку збереглась військова середньовічна церква. Коли ми дістались до фортеці, вже вечоріло і ворота були зачинені. Але наглядач музею відчинив їх спеціально для нас і провів цікаву екскурсію. Те, як він любить свою землю, як цікаво розповідає про бурхливе середньовічя, що багатьма війнами і битвами прокотились по цій землі, викликає повагу і захоплення. Правда, об’єктивного історика з нього ніколи не вийде, надто він вже патріотично налаштований:) На ніч ми зупинились в монастирі, що знаходиться недалеко від села Косуець в долині правої притоки Дністра. Монахи гостинно виділили нам кімнату для гостей. Зранку розбудили на недільну ранкову службу. Як же класно там співають прихожани! Монастир має всій ставок з штучним островом, де розводять рибу, невелику вівцеферму, курей та іншу живність. І місце розташування обрано дуже вдало - навкруги гориста місцина Дністровського каньйону, прямо біля монастиря тече чиста річка. Одним словом – краса. Рушили далі. По плану ми мали переплисти на паромі Дністер, далі - Буша і повернення в Могилів. Але паром виявився недіючим. При тому, що телефонували перед поїздкою – прикордонники запевняли, що все ок. Найближча переправа - в Сороці. І то, не всім можна нею скористатись - лише громадянам України і Молдови. А у нас в групі була дівчина з Москви... Довелось розділитись. Я поїхав з Олею молдавським берегом назад в Могилів, інший інструктор, Юрко, поїхав з рештою групи по первісному маршруту. Проте, все що не є - на краще. По дорозі в Отач ми знайшли ще два цікавенних монастирі: біля сіл Рудь і Каларашівка. Изображение Обидва монастирі датуються приблизно XVI століттям і побудовані в своєрідному старомолдавському стилі. Обидва розташовані на правих притоках Дністра, обидва мають власні ставки. Каралашівку ми дивились вже затемно, тому фоток немає. Швиденько їдемо далі в Атаки, переходим кордон, і на поїзд. Зранку, коли сидимо із сонними очима на роботі, з теплою посмішкою згадується така цікава і незвичайна країна - Молдова. І це ж лише її маленький шматочок. А отже, є неоране поле для майбутніх планів.